Шрифт:
Интервал:
Закладка:
– О! То ви ще й маєте доручення?
– Так, мені доручено здійснити корисну і важливу подорож, план якої розробив мій учений друг і колега, пан Вів’єн де Сен-Мартен. Згідно з цим планом, мені належить попрямувати слідами братів Шлагінвайт, полковника Воу, Вебба, Ходжона, місіонерів Хука і Габе, Муркрофта, Жюля Ремі і багатьох інших уславлених мандрівників. Я хочу завершити те, що в 1841 році не зробив місіонер Крік, – обстежити течію річки Яру-Дзангбо-Чу, яка, огинаючи з півночі Гімалайські гори, впродовж півтори тисячі кілометрів зрошує Тибет, хочу з’ясувати, врешті-решт, чи не впадає ця річка на північному сході Ассама в Брахмапутру. Мандрівникові, який здійснить це найважливіше географічне завдання, поза сумнівом, забезпечено золоту медаль.
Паганель був неймовірний. Він говорив з неповторним піднесенням, він ширяв на швидких крилах фантазії, і зупинити його було так само важко, як перепинити дамбою течію Рейну біля Шарузських водоспадів.
– Пане Жак Паганель, – мовив Гленарван, коли славнозвісний учений замовк на мить. – Поза сумнівом, це прекрасна подорож, і наука буде вам за неї дуже вдячна. Та я не хочу вводити вас в оману, – на якийсь час вам таки доведеться відмовитися від задоволення побувати в Індії.
– Відмовитися? Чому?
– Та тому, що ви пливете в протилежний бік від Індійського півострова.
– Як! Капітане Бертон…
– Я не капітан Бертон, – відгукнувся Джон Манглс.
– Але «Шотландія»…
– Це судно – не «Шотландія»!
Навіть годі передати подив Паганеля. Він безпорадно глипав то на серйозного лорда Гленарвана, то на леді Гелену й Мері Грант, обличчя яких випромінювали засмучення і співчуття, то на усміхненого Джона Манглса, потім на незворушного майора. Опустивши окуляри з лоба на перенісся, він вигукнув:
– Що за жарт!
Та цієї миті його очі зупинилися на штурвалі, він прочитав напис
«ДУНКАН. ГЛАЗГО».
– «Дункан!» «Дункан»! – крикнув Паганель у відчаї, а потім, стрімголов збігши зі сходів, попрямував до своєї каюти.
Щойно учений-невдаха зник, уже ніхто на яхті, крім майора, не в силах був стримати сміху, навіть матроси. Їхати в протилежному напрямі залізницею, замість поїзда, що прямує до Единбурга, сісти на потяг до Думбартона, ще півбіди, але переплутати судна і плисти в Чилі, коли тобі треба до Індії, – це вершина неуважності!
– Втім такий випадок із Жаком Паганелем мене не дивує, – зауважив лорд Гленарван. – Він славиться подібними пригодами. Якось пан Паганель опублікував прекрасну мапу Америки, куди примудрився вклинити Японію. А проте, це не заважає йому бути видатним ученим і одним із найкращих географів Франції.
– І що ж ми робитимемо із цим неборакою? – запитала леді Гелена. – Не везти ж його в Патагонію!
– А чом би й ні? – спокійно мовив Мак-Наббс. – Ми не несемо відповідальності за його неуважність. Уявіть, що він сів не на той потяг. Через нього ж не міняли б маршрут?
– Але він зійшов би на найближчій станції, – заперечила леді Гелена.
– Він може зробити це і тепер, якщо побажає. Зійде на першій стоянці, – зауважив Гленарван.
Паганель, упевнившись, що його багаж перебуває на «Дункані», приголомшений і присоромлений, знову піднявся на палубу. Він усе повторював нещасливе слово: «Дункан!», «Дункан!», наче в його лексиконі не було інших слів. Він сновигав туди-сюди, оглядаючи оснащення яхти, запитуючи поглядом німий горизонт відкритого моря. Нарешті він підійшов до лорда Гленарвана.
– А куди прямує «Дункан»?
– До Америки, пане Паганелю.
– А точніше?
– У Консепсьйон.
– У Чилі! У Чилі! – вигукнув нещасний учений. – А моя експедиція в Індію? Що скаже пан Картфаж, президент Центральної комісії? А пан Авозак! А пан Кортамбер! А пан Вів’єн де Сен-Мартен! Як я знову з’явлюся на засіданні Географічного товариства?
– Не впадайте у відчай, пане Паганелю, – утішав його Гленарван, – усе буде гаразд, ви втратите порівняно небагато часу, а річка Яру-Дзангбо-Чу нікуди не витече з Тибетських гір. Незабаром ми зупинимося біля острова Мадейра, і там ви сядете на судно, яке повертається до Європи.
– Дякую вам, сер. Видно, доведеться змиритися з цим. Та подумайте, яка дивовижна пригода! Тільки зі мною могло статися подібне. А моя каюта на «Шотландії»!..
– Про «Шотландію» ліпше вам поки забути.
– Але мені здається, що «Дункан» прогулянкова яхта, – вів далі Паганель, ще раз оглядаючи судно.
– Так, сер, – відгукнувся Джон Манглс, – і належить вона лордові Гленарвану…
– …який люб’язно просить вас скористатися його гостинністю, – довершив Гленарван.
– Дуже вам вдячний, сер, – відповів Паганель. – Глибоко зворушений вашою люб’язністю. Та дозвольте мені внести пропозицію: Індія – чудова країна, невичерпне джерело всіляких чарівних сюрпризів, несподіванок для мандрівників, поза сумнівом, пані не бували в цій країні… І варто штурману повернути стерно, як «Дункан» так само вільно попливе до Калькутти, як і до Консепсьйона, а оскільки ви здійснюєте подорож…
Та Гленарван похитав головою, і Паганель замовк.
– Пане Паганелю, – сказала леді Гелена, – якби йшлося про розважальну подорож, то я не роздумуючи відповіла б вам: «Прямуємо до Індії», і лорд Гленарван не став би заперечувати. Однак «Дункан» пливе в Патагонію, щоб привезти звідти на батьківщину людей, які зазнали там катастрофи. Ми не можемо відмовитися від такої гуманної мети.
За кілька хвилин французький мандрівник був у курсі справи. Із хвилюванням він вислухав розповідь про несподівану знахідку, історію капітана Гранта і великодушну пропозицію Гелени.
– Добродійко, – сказав він, – дозвольте висловити безмежне захоплення вашим учинком. Нехай яхта продовжує свій шлях! Мене загризли б муки совісті, якби я затримав її бодай на день!
– Чи не хочете приєднатися до нашої експедиції? – запитала леді Гелена.
– Це неможливо, добродійко, я зобов’язаний виконати покладене на мене доручення і зійду на першій стоянці.
– Тобто на острові Мадейра, – зауважив Джон Манглс.
– Хай на острові Мадейра. Звідти всього сто вісімдесят льє[20] до Лісабона, і я зачекаю першого-ліпшого судна.
– Чудово, пане Паганелю, – сказав Гленарван, – усе буде, як ви того забажаєте. А я, в свою чергу, щасливий прийняти такого поважного гостя на своїй яхті. Сподіватимемося, що ви не знудитеся в нашому товаристві!
– О, сер, – вигукнув учений, – я дуже вдало помилився. Проте становище людини, котра має намір плисти до Індії, а пливе до Америки, не можна назвати кумедним.
Тож Паганелю довелося змиритися із ситуацією, що склалася. Він виявився дуже милим, веселим і надзвичайно неуважним, а тому просто зачарував жінок. До кінця першого дня Паганель зі всіма заприятелював. Він попросив, щоб йому показали славнозвісний документ, і довго, уважно й ретельно, вивчав його, вникаючи у найменші подробиці. Він щиро співчував Мері Грант і її братові та прагнув усіляко переконати їх, що вони неодмінно стрінуться зі своїм батьком. Його непохитна віра в успіх експедиції викликала усмішку на вустах молодої дівчини. Звісно, якби не відповідальне доручення, то він без вагань приєднався б до експедиції й вирушив на пошуки капітана Гранта.
А коли Паганель довідався, що леді Гелена – дочка відомого мандрівника Вільяма Туффнеля, то вибухнув захопленими вигуками. Він знав її батька. Оце був учений! Скількома листами вони обмінялися, коли Вільям Туффнель був членом-кореспондентом Паризького Географічного товариства! І це він, Паганель, разом із паном Мальт-Брюном запропонував кандидатуру Туффнеля на посаду члена товариства!.. Яка зустріч! Яка втіха подорожувати разом із дочкою Вільяма Туффнеля!
На закінчення географ попросив у леді Гелени дозволу поцілувати її.
Поцілунок було дозволено, хоча, можливо, це було вже трохи занадто.
- Дети капитана Гранта - Верн Жюль Габриэль - Морские приключения
- Первая вокруг света - Кристина Хойновская-Лискевич - Морские приключения
- Три минуты молчания. Снегирь - Георгий Николаевич Владимов - Морские приключения / Русская классическая проза
- Морская тайна - Михаил Розенфельд - Морские приключения
- Короли океана - Густав Эмар - Морские приключения
- Путешествия и приключения капитана Гаттераса - Жюль Верн - Морские приключения
- Маленький мир - Сергей Соболев - Морские приключения
- Капитаны ищут путь - Юрий Владимирович Давыдов - Морские приключения / Путешествия и география / Советская классическая проза