Форма входа
Читем онлайн Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
— Ізик, Ізик, — лунають голоси з усіх кутів, — іди приведи господаря! Давай сюди господаря!
Вигуки сиплються, наче град, і Ізик, втягнувши шию у плечі, наче справді під ударами граду, іде по Гольдштрома.
Сталася небувала, нечувана в цьому приміщенні річ: не робітниці пішли до принципала, а посіпаці наказали привести його до них!
Марися, яка до цього часу була біля дверей, стає на своє давнє місце за верстатом. Вона майже певна, що ніяка сила не витрутить її звідтіля. Стара Пйотркова добралась до самого порога. Вона має непереборне бажання першою привітати пана принципала. Вона пригадає йому тепер свої геморої. Аж тепер вона пригадає йому їх! В старої така поза, ніби вона збирається не тільки пригадати, але наочно показати набуту на його фабриці хворобу.
Гольдштром не поспішає. Сташка починає вже хвилюватись: а що, як він взагалі не з'явиться? Візьме і не прийде на вимогу робітниць, і хто йому що зробить? У Пйотркової, яка спочатку була прибрала таку войовничу позу, заболіли ноги, і вона сіла.
Марися за своїм верстатом теж не знає, чи братись їй за роботу, чи іти звідсіля. Надто вже довго змушує старий чекати на себе.
Гольдштром тим часом має свої причини, з яких він не квапиться йти на фабрику. Він насамперед має чималий життєвий досвід для того, щоб не розуміти, що на гарячій страві можна легко спекти собі язик. Як людина, яка понад все цінить спокій (ах, те хворе серце, те бідне хворе серце, звідкіль воно взялося на його голову?!), він вирішив загасити конфлікт у самому так би мовити зародку. Крім того, знаючи за своїм помічником здатність все гіперболізувати, Гольдштром певний, що він і тут здорово перебільшив. Що за бунт, що значить бунт на його фабриці. Звідки міг узятись у нього той комуністичний дух? Ось він входить у фабрику — і ніякого бунту не бачить. Всі робітниці, стоячи, поштиво чекають його прибуття. Одна Кукурбівна не мала нічого кращого, як видертись з ногами на стілець.
— Фе, вилізла з брудними ногами, як корова, а потім сядеш на те спідницею! Фе! Злізь, Кукурбівна… — діткнувся він злегка її своєю нерозлучною паличкою з срібною голівкою.
Але Стаха продовжувала стояти. Гольдштром відчув, як підряд два рази кольнуло в серці. Мельком зиркнув на своє відображення в шибі вікна. Вей мір, вей мір[194] навіть у шибі видно, який він блідий.
Завченим рухом принципал гладить свою пишну чорну лиснючу бороду, яка так прикрашає його бліде, з правильними семітськими рисами обличчя.
Гольдштром роздумує. Його рука то автоматично нап'ялює на ніс золоте пенсне, то знімає, і тоді воно теліпається на золотім ланцюжку, прив’язанім до чорної оксамитової жилетки, наче дармовис[195].
Ідучи на фабрику, він у душі висміював дурну натуру Ізя все перебільшувати, але, побачивши Кукурбівну з ногами на стільці, усумнився, чи дійсно Ізик тут перебільшив. Його увагу займає не стільки бунт, з яким він уже впорався (лише ті ідіотки ще цього не знають), як те, яким чином дісталися на його фабрику бацили комунізму.
Незрозуміло…
По великих фабричних центрах трапляються заколоти, — але в нього? В нього, де працюють виключно жінки, де кожна тремтить за своє місце за верстатом більше, ніж за свою жіночу честь! Бунт?! Та це ж анекдот! Їй-богу, анекдот чистої води!
А все ж таки бацили пролізли сюди, бо інакше і цього анекдотичного заколоту не було б. А все ж таки… — не перестає в роздумі гладити бороду Гольдштром, — а все ж таки…
— Чого стоїте? Чому не за верстатами? Що за непорядок? — Він не кричить, а питає тільки дещо підвищеним голосом. Іншим разом він обійшовся б з ними інакше, але тепер — ша! І, зважаючи на неугавний колючий біль у серці і взагалі, зважаючи на загальну ситуацію: ша.
Сташка зіскочила з стільця. Подумала, що могла б видатись смішною і тим тільки пошкодити справі.
— Я питаю, що за непорядок?
Водночас кілька голосів, серед яких вибивався шепелявий голос старої Пйотркової, стали йому говорити одне і те саме, лише в різних інтонаціях, з різною силою темпераменту: хай Марися залишиться на роботі, бо вона не хвора. Це брехня, начеб вона хворіла. Це раз. По-друге, хай Ізик не наважується вирахувати їм вчорашній день. По-третє, Пйотркова мусить нарешті отримати свою гумову подушку. По-четверте, щоб не накладали штрафи за обірвані нитки, а наладили нарешті верстати. І щоб Ізик безсовісно не дописував їм нібито взяте ними в аванс і ще щоб…
— Ша-ша, — заспокоює їх Гольдштром характерним рухом руки, ніби щось відсуває нею від себе. — Ша, сказав я, ша! Як же я в такому гаморі можу говорити? Ша! Завтра прийдете до мене в контору, лише не всім гамузом, а дві з вас, «делегація», — іронізував він, — і тоді скажете про те, що вам ідеться.
Тоді Сташка скочила, ніби злетіла, на стілець і звідтіль голосно, на всю фабрику, почала, задихаючись, ковтаючи слова:
— А ми… ми не будемо, не хочемо до завтра чекати! Чекати до завтра! Я зараз скажу, скажу, чого ми хочемо. Не перешкоджайте мені, Пйотркова, я скажу і за вас, і за себе, і за Марисю, і за всіх, за всіх скажу. Скажу! Ви всі мовчіть, я одна буду говорити. І ви, Пйотркова, мовчіть.
Вона знов зіскочила з стільця і, пропхавшись перед самий ніс Гольдштрома, почала йому викладати (загинаючи за кожним пунктом палець правої руки) їхні вимоги одну за одною.
Гольдштром слухав Сташку, хитав головою, раз по раз нап'ялював і знімав пенсне, знову хитав головою і знову слухав, а коли нарешті Сташка скінчила, він усміхнувся в бороду і наче нечемним, але все ж таки любимим дітям покивав робітницям пальцем:
— Вай, вай, що мені з вами робити? Ви таки мене засмутили. Я думав, що ви дорослі дівчата, а ви чисто діти! А стара пані Пйотркова теж має розуму не більше від вас. Вай, вай, що то буде, коли вас так легко піддурити? Що ви затіяли? Бунт? А якби я таки був свиня і позвав сюди поліцію? Ну, чого Кукурба там шепчеться? Я знаю, що поліція за таке не зняла б вам голів і не посадила б зразу під ключ, але ви були б вже всі, ну, як то називається, всі до одної були б вже нотовані[196] у поліції. Не треба говорити, що кавалери думають про дівчат, нотованих у поліції…
— Но-но, там! — відізвався хтось з середини натовпу. — Всякі нотовання бувають. Знаємо!
— Ша! — вдарив принципал рукою по рамі верстата. — Я сказав: ша! Звідки ви знаєте? А може, мене вже випитували панове з поліції: як там у вас на фабриці, пане Гольдштром? Спокій? Спокій, пане комісаре. Всі мої дівчата файні. Я не сказав: Ольга — прима, а Кукурбівна — вітер. Я казав, як пристало принципалові, як сказав би рідний тато про своїх дітей: всі дівчата в мене файні… Чуєш, Кукурба?.. Я працюю, і вони працюють. Я відпочиваю, і вони відпочивають.
— Я їм курочку… — зашепотів хтось так тихо, що Гольдштром без шкоди для свого авторитету міг вдати, що не дочув.
— На Новий рік я сам люблю повеселитися і їм завжди даю на цукерки… Так я кажу про вас, — а що ви мені за це? Я не дивувався молодим. Звісно, молоде-дурне, але ви, пані Пйотркова! І ви проти принципала? У вашому віці водити компанію з такими шмаркатими, то вже трохи… того… не личить. Аби я такий здоровий був. І ви подумали, — звернувся він з широким жестом до всіх, — що я справді звільнив Марисю з роботи? Вай, вай, як вас легко обдурити! Аж мене страх бере, як я собі подумаю, як легко вас з путі збити… Навіщо мені звільняти Марисю з роботи, коли Марися в мене найперша робітниця, ну, ні? Я хотів, правда, трохи настрашити. А як вам, Марисю, ваша рідна дитина надоїсть і ви згарячу скажете їй «шляк би тебе трафив», то що? Ви направду хочете, аби вашу дитину нагла кров залляла? Марися мене образила, ну і Кукурбівна теж язика розпустила, і я думав собі, що вони здогадаються перепросити принципала, а вони завели забаву… ха-ха… у бунт. Я вислухав всі ті пункти, що тут мені виклала Кукурбівна, і не знаю, чи, може, не розумію, — де ж те непорозуміння між нами? Всі ваші претензії для Ізі!.. А хто тут Ізя? Що він — мій спільник, брат, сват, зять чи син? Сьогодні Ізик є, а завтра Ізика нема, — правда? Якби я був знав, що той лайдак дописує вам не взяті аванси, його духу давно б тут не було… Ізик, Ізик! Ізик просто-напросто свиня, і все! Ізика завтра може чорт забрати з фабрики, а ми з вами залишимося і будемо працювати на здоров'я, правду я кажу? Я знаю, що ви нарікаєте і на мене. Молоді вічно невдоволені з старих… так уже побудований світ. «Старий сякий», «старий такий», — чи як ти мене мастила, Кукурбівна? А за той час, що ви тут гармидер піднімали… за той час, ану вгадайте, що сталося? За той час, Марисю, прошу вас слухайте, за той час до Марисі поїхала фіра з картоплею, дровами, ну і ще там з усякими делікатесами. Я хотів би бачити другого господаря, щоб дбав про своїх людей так, як Гольдштром. Ти чуєш, Кукурба? Я хотів би, щоб ти поїхала у Львів, у Краків, у Лодзь і знайшла мені другого такого господаря… такого принципала, як ваш старий Гольдштром. Я дам тобі тисячу злотих, якщо знайдеш другого такого дивака. А ви тут підняли гармидер, не знати чого! Ну, ну, розходьтеся по верстатах, а Марися хай збігає додому, бо там поїхала фіра. Що-о? Вам ідеться про вчорашній день? Ха-ха-ха… Що ви ломитесь у відкриті двері? Вчорашній день давно вже зараховано! І тобі, Кукурбівна, і вам, Марисю, і навіть тобі, Вероніко, хоч з тебе така робітниця, як з клоччя батіг! А вам, Пйотркова, ось три злотих, і щоб більш я не чув тут про ваші геморої. Фе, літня жінка, а не має стиду! Ідіть, Пйотркова, вже ідіть і купуйте собі ту подушку, бо мені ваші геморої вже носом вилазять!
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина бесплатно.
Похожие на Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина книги
- Подарок на будущее - Ирина Андреева - Разное / Юмор
- Пират - Аргирис Эфтальотис - Разное
- Давай никому не скажем - Агата Лель - Разное / Драма
- Путешествие на Запад. Том 1 - У. Чэнъэнь - Зарубежная классика / Классическая проза / Разное
- Великий Гэтсби. Ночь нежна - Фрэнсис Скотт Фицджеральд - Зарубежная классика / Разное
- Чжуан-цзы - Чжуан-цзы - Древневосточная литература / Разное
- Плоды земли - Кнут Гамсун - Зарубежная классика / Разное
- Последний дар утраченного рая. Поэты русской эмиграции 1920–1940-х годов - Оксана Вениаминовна Смирнова - Разное / Поэзия
- Пагубная любовь - Камило Кастело Бранко - Зарубежная классика / Разное
- das Los - Юлия Р. Волкова - Разное / Психология / Прочая религиозная литература
