З центрального входу сучасної наукової будівлі назустріч мені щільною стіною сунув натовп службовців. Довелося вдати із себе щось на кшталт криголаму, щоб сунути проти течії, потім лижника-слаломіста, щоб обходити турнікети, потім в’юна, щоб втертися у щілину поміж дверей ліфта. Куди я так квапився? Адже передові науковці ніколи не йдуть з роботи вчасно. Але відкривши двері приймальної, я зрозумів справжню причину свого збудження. Бо з-за столу назустріч мені підвелася і привітно посміхнулася ВОНА.

Треба зауважити, що в Академії УГС і під час регулярної перекваліфікації агенти проходять спеціальний курс володіння собою у ВСІХ, саме так - ВСІХ життєвих ситуаціях. Ми вміємо, неначе в тирі, поцілити в терориста, який прикривається дитиною, за секунду до вибуху без вагань перекусити зубами провід у годинникової бомби, не зморгнувши бровою полагодити крана в жіночій лазні. Єдине, чому не вчать в Академії, це стримати серцебиття в той момент, коли ти вперше побачив ЇЇ. І знаєте, чому? Тому що це неможливо.

- Ви до пана Омеляна?

Боже, що там ангельські співи в порівнянні з цією фразою!

Якщо я візьмуся описувати дівчину, котра йшла мені назустріч, то тільки зіпсую всю справу. Бо вона може вам не сподобатися. Бо ви можете знайти безліч невправностей навіть у найкращому описі. Бо будь-яке зайве слово здатне зруйнувати той ідеальний образ, який бачив я і який повинен скластися у ваших серцях. Скажу тільки, що у неї була довга русява коса і груди четвертого розміру.

- Заходьте.

Я слухняно зайшов.

- Сідайте.

Дівчина підійшла до столу і тицьнула кнопку на комутаторі.

- Пане Омеляне! Тут якийсь хлопець прийшов. І нічого не каже. Може, до вас?

За мить двері кабінету відкрилися навстіж, і на порозі став сам пан академік у куцому білому халаті та з посмішкою на обличчі.

- А, привіт, привіт. Які гості! Знаєш, Галусю, чому він нічого не каже? Бо він секретний агент. І береже секрети. Он як!

Здається, я почервонів, тому що дівчина засміялася.

- Ласкаво прошу.

Я підвівся і на прямих від хвилювання ногах рушив до кабінету.

Академік був лагідний.

- Може, вам водички запропонувати?

- Добрий день, - відповів я ні сіло ні впало. А потім додав. - Дякую, - бо трошки прийшов до тями.

- Чим можу служити?

Я поліз до сумки.

- Як і домовлялися. Привіз препарат на аналіз.

- Так скоро? Молодці. Швидко працюєте.

- Це наш хліб, - скромно зауважив я.

Пан Омелян покрутив у своїх могутніх руках добуті мною зразки.

- А чому через вашу лабораторію? Не довіряєте?

Я розвів руками:

- Інструкція.

- Це правильно. Правил треба дотримуватися. Ну, тоді давайте зробимо так.

Він підійшов до столу і тицьнув кнопку переговорного пристрою.

- Галушко, зайди будь ласка.

Треба відмітити, що друга поява перед мої очі дівчини з приймальні не призвела до таких фатальних наслідків, як перша. Я навіть додумався підвестися, щойно вона переступила поріг. Академік схвально гмикнув.

- Знайомся, це… - я швидко сунув йому попід очі укрполівське посвідчення, - агент Мамай, з Укрполу. Ми їм допомагаємо вести розслідування. А це - моя онучка, Галя, я називаю її Галушка, а вона дозволяє.

Дівчина стояла, скромно опустивши очі долу.

- Сьогодні моя секретарка відпросилася на батьківські збори до дитини, то Галушка її заміняє. А взагалі-то вона - мій науковий асистент. Пише дисертацію. Дуже перспективний науковець. Це я вам як академік говорю, а не як дідусь.

Боже, вона ще й дисертацію пише!

- Дуже приємно.

- Мені також.

Дідусь-академік пригладив свою розкішну бороду:

- Слухай, сонечко, допоможи хлопцю. Експрес-аналіз за процедурою BGF 454. Базовий. В їхній організації весь час щось горить, тож треба швидко. Лаборанти вже пішли, ключі на охороні. А його забирай із собою, щоб тут мені не нудьгував, - він із сумнівом глянув на мене. - Чи може, аналіз до завтра почекає? Тоді залишайте зразки, ми тут уже самі з Галушкою…

- Ні, - миттєво підхопився я. - Треба зараз. Негайно… Я вже йду.

Пан Майборода посміхнувся:

- Ну, якщо негайно, то ідіть. Заразом інститут подивитесь. Покажеш, Галушко?

Відповіді я не почув, тому що за мить уже стояв у широкому коридорі.

Дівчина на правах господині зайняла позицію трохи попереду і я мав змогу відстати та уважно роздивитися її фігурку. Це, я вам скажу, щось особливе. Уявляєте собі гітару? Та не електро, а справжню - кругленьку з тонкою талією.

Стоп. До речі, про фігурку. Я зробив два швидких кроки навздогін.

- А скажіть, будь ласка, ви як науковець які препарати для схуднення рекомендуєте?

Моя провідниця зупинилася.

- Для вашої дівчини?

- Ні, - я поспішив заперечливо покрутити головою. - У вас просто… Я на вас подивився…

Дівчина засміялася.

- Моя фігура зараз не в моді. Зараз люблять худіших.

- А ви як? Невже відстаєте від моди?

- Я не відстаю. Я просто біжу не в той бік. Крім того я, як ви вірно зауважили, науковець і тому аж надто добре уявляю дію усіх цих препаратів.

Мені захотілося її обійняти.

- А куди ви біжите, якщо не секрет?

- Не секрет. Секрети - це скоріше ваша професія, - вона хитро зиркнула і, не припиняючи розмови, пішла далі, тож я мусив встигати слідом. - Я біолог, і до того ще й біогенетик. Я дуже точно знаю, що генетика задає українським жінкам зовсім інші пропорції, а боротися з генами - справа безперспективна.

- Та ще й шкідлива.

- Приємно, що ви це розумієте.

Ми зайшли у двері з написом «Лабораторія № 34». Нічого надприродного. Два столи, комп’ютери і здоровезна наукового вигляду машинерія в кутку.

- Давайте сюди ваші зразки.

Я з готовністю простягнув пакети.

- Почекайте п’ять хвилин там, на стільці, поки я приготую препарат.

І я завмер на вказаному місці, спостерігаючи та мимоволі розчиняючись у швидких точних жіночих рухах.

- Пані Галино!

- Зачекайте.

Вона обережно розмістила приготовані пробірки в контейнері, а потім усе це вклала до розумної машини.

- Слухаю. Тільки давайте якось без «пані», просто Галина. Гаразд?

Ще б пак!

- Галино, скажіть, а про що ваша дисертація?

Сказати щиро, оце «Галина» якось не звучить. Галушка - як на мене, значно краще, але я, здається, сильно забігаю наперед.

- Моя дисертація? Навряд чи вона вам буде цікавою.

- Ви хочете сказати, що я не зрозумію?

- Ну, і це також.

Це вже був справжній виклик, а суперагент УГС має відповідати на виклики.

- Ви знаєте, я десь читав, що науковець, який за п’ять хвилин не зможе пояснити прибиральниці предмет своїх досліджень, сам не розуміє, чим займається.

Дівчина щиро засміялася.

- Ну добре. Засікайте час. Ви ніколи не замислювалися, чим кицька відрізняється від собаки?

Оце вже краще. А то бач - не зрозумієте.

- Це елементарно. Кицька нявчить і п’є молоко. А собака гавка.

- А зовні?

- І зовні теж. У собаки писок гострий.

- А в сіамської кицьки?

Дійсно, у сіамської кицьки теж гострий писок.

- Ну тоді, значить, кицька менша… хоча ні, це теж не завжди.

- А як ви гадаєте, можна вивести породу кицьок, схожих на собак, а собак, схожих на кицьок? - вела далі дівчина.

- То ви тваринами займаєтесь? - здогадався я.

- Скоріше історією.

Я здивовано звів брови.

- Історією?

- Якщо ви будете перебивати, ми не вкладемося в п’ять хвилин і вийде, що ви гірший за прибиральницю.

Як вона цікаво викрутила. Типовий приклад жіночої логіки.

- Так от. Собака, навіть якщо він зовні дуже схожий на кицьку, завжди залишиться собакою. Тому що в нього собачі гени. І ці собачі гени будуть передаватися, як ти породу не модифікуй. Зрозуміло?

- Дві хвилини, - повідомив я.

Дівчина посміхнулася:

- Встигнемо. Якщо будете уважні, пане Мамаю.

- Буду, - я одразу ж погодився.

- Так отож. У людей теж є гени, які відповідають за расу і національність. Ці гени можна прослідкувати від покоління до покоління. А це означає, що, виділивши, наприклад, наш із вами національний ген, ми зможемо простежити географію розселення прадавніх українців та їхніх нащадків аж до сучасності. І точно визначити зв’язки між народами.

- Зачекайте. Це означає, що історичні легенди про переселення народів…

- …можуть бути підтверджені або спростовані точними науковими методами. Шляхом кореляційного генного аналізу. Скільки хвилин?

- Три.

- Ви кращі за прибиральницю.

Це був сумнівний комплімент. Але я відчув, що наш контакт поступово вийшов на інший рівень, і тому наважився:

- А можна, я вас буду, як ваш дідусь, Галушкою називати? Дуже затишне ім’я.

У відповідь можна було чекати на здивування і навіть обурення, але все вирішилося значно простіше.

- Тільки без пані. А я вас просто Мамай. Годиться?

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 65

На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Розмір має значення - Брати Капранови бесплатно.

Похожие на Розмір має значення - Брати Капранови книги

Французское завещание - Андрей Макин - Современная проза
Стоя под радугой - Фэнни Флэгг - Современная проза
Дивертисмент N VII, Иерихонские трубы - Хаймито Додерер - Современная проза
Москва-Поднебесная, или Твоя стена - твое сознание - Михаил Бочкарев - Современная проза
Я буду тебе вместо папы. История одного обмана - Марианна Марш - Современная проза
Теперь я твоя мама - Лаура Эллиот - Современная проза
Рассказы и повести (сборник) - Виктория Токарева - Современная проза
Ворошиловград - Сергей Жадан - Современная проза
Можете звать меня Татьяной - Наталья Арбузова - Современная проза
Хроника одного скандала - Зои Хеллер - Современная проза

Оставить комментарий