Форма входа
Читем онлайн Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
-- Та нiякої. Здається, там хтось пiрнув саме -- не можна ж стрибати!
Тато уважно подивився у воду, потiм на мене.
-- Тепер стрибай! -- наказав вiн.
Я обережно нахилився, але не стрибнув. В цю мить тато вхопив мене за кiсточки i пiдняв у повiтря. У нього великi дужi руки.
-- Нi... -- тiльки й встиг я крикнути, але критичний момент минув, i я плюснувся у воду. А що я не випростався в польотi, то впав, мабуть, як дошка. А знизу саме виринав якийсь чоловiк. Того не бажаючи, я добряче штовхнув його в бiк.
Потираючи живiт, я швидко лiз драбиною на вишку i чув позаду могутнє сопiння. Той чоловiк, якого я ненароком штовхнув, був обурений i гнався за мною. Я сховався за тата.
-- Ах ти ж, телепню! Я тобi дам.
-- Спокiйно, нiхто тут нiкому не дасть.
-- Слухайте, -- почав той чоловiк. Тепер я помiтив, який вiн гладкий. -- Хiба ви не бачили, як цей хлопець топтався по менi?
-- Такий малий хлопець? Не смiшiть, -- цiлком правильно заперечив тато.
-- Ах так? -- не вгамовувався гладкий чоловiк. -- Не втручайтесь у чужi справи!
-- Нi, це моя справа, -- вiдказав тато. I я так вважав. Зрештою, це ж вiн мене кинув.
Гладкий чоловiк хотiв обiйти тата. Мабуть, щоб надавати менi. Тато заступив йому дорогу. При цьому вiн вiдтiснив мене до краю дошки, не помiтивши цього. Я впав у воду. Коли я побачив, що падаю, то вiдштовхнувся.
Важко повiрити, але вийшов чудовий стрибок вниз головою.
Вода, нiби шовк, облягла тiло. Я розплющив очi й зрадiв: яке все зелене i мчить мимо! "Отже, все так просто", -- подумав я i мерщiй виринув на поверхню. Тато i той гладкий чоловiк все ще сперечалися.
-- Добрий менi батько -- власну дитину шпурляє у воду, та ще людям на голову.
-- В мої родиннi справи нiхто ще не втручався, то й ви будь ласка, не втручайтесь.
-- Але ж хлопець важкий, знаєте, як було боляче... -- почув я, протискуючись мiж ними, i знову стрибнув. Ой, гарно ж! Немов летиш! Яка це насолода -- стрибати у воду сторч головою! Коли я знову виринув, тато i той чоловiк саме злазили з вишки. Я злякався. Чи не йдуть вони в полiцiю через мене? Пiшов за ними назирцi. До моїх вух долинули татовi слова:
-- Важко повiрити, що ти -- той самий Альфред. Просто неймовiрно. Треба ж було спочатку посваритись, щоб усе отак з'ясувалось.
Гладкий чоловiк називав тата Паулем, -- таке дозволяла собi тiльки мама. Я вже нiчого не розумiв. Обидва сiли за стiл у прибережному ресторанi, а я повернувся до вишки. Стрибав, поки запаморочилося в головi. Тодi пiшов по тата. Вiн усе ще сидiв iз тим чоловiком за столом. Обидва пили вино.
-- Дай пановi руку, -- сказав тато.
Гладкий чоловiк щиро усмiхнувся i показав на свiй правий бiк.
-- Вибачся.
Я здивовано подивився на тата.
-- Але ж ти сам мене... -- почав я.
Але той чоловiк тiльки засмiявся i сказав:
-- Забудьмо все.
Гладкий чоловiк, якого я торпедував, виявився татовим шкiльним товаришем. Колись вони сидiли за однiєю партою, а пiсля школи не бачилися тридцять рокiв.
-- Який ти став гладкий, Альфреде! -- сказав тато смiючись.
А той показав на татову голову:
-- А де твої кучерi, Паулю?
Я розсердився -- тато ж нiколи не був кучерявий.
Потiм усi разом пiшли до вишки. Тато i його шкiльний товариш хотiли показати менi, як слiд стрибати вниз головою. Я вибiг наперед, стрiмголов шугнув униз i, не здiйнявши бризок, пiрнув у воду.
-- Божевiльний! -- вигукнув тато, коли я виринув на поверхню. Татiв шкiльний товариш тiльки схвально кивнув головою.
Аж увечерi прийшли ми додому. -- Паулю, ти пив пиво? -здивувалася мама. -- Сподiваюсь, ви все ж таки купалися?
Ми засмiялись. Тато розповiв про свого товариша Альфреда, якого вiн зустрiв на пляжi. Але не сказав, як це трапилось i що тепер я добре стрибаю вниз головою. Тiльки за вечерею, коли мама помiтила мої червонi очi, я похвалився:
-- Це тому, що я багато стрибав у воду.
Тато пiдтвердив:
-- Ось бачиш, Луїзо: пiшов батько, показав, i тепер хлопець умiє стрибати вниз головою.
Раптом йому щось спало на думку.
-- Коли ж ти перший раз стрибнув як слiд? -- пiдозрiливе запитав тато.
Але цього я не сказав. Татовi було б неприємно, якби я розповiв мамi про всi нашi пригоди на пляжi. Хай це буде таємниця мiж нами, чоловiками.
Що сталося пiсля того, як я вранцi побачив павука
Того ранку я одягався швидко, бо встав трохи пiзнiше, нiж звичайно. Раптом я помiтив павука -- вiн бiг по ковдрi. Я натяг сорочку на голову i гукнув:
-- Мамо, мерщiй iди сюди з вiником! Тут павук! Вимети, мамо!
Я знаю, що мама не терпить павукiв i завжди воює з ними. З кухнi долинув мамин голос:
-- Ото лихо! Побачиш уранцi павука -- бути прикрощам!
Вона тут таки прибiгла з вiником у руцi й вимела павука геть.
Я швидко одягся i вже зашнуровував черевики. Коли це лусь! -перервався шнурок. На однiй нозi я поскакав до мами на кухню. Вона знайшла менi нового шнурка i сказала:
-- Це ж через того павучиська, правда, Альфонсе?
Коли панi Еке зробила менi в класi зауваження, що я запiзнився (звiдки їй було знати про мою пригоду з шнурком?), я згадав павука i вирiшив сьогоднi пильнувати як нiколи. Згодом панi Еке викликала мене до дошки -- розказати домашнє завдання. "Красненько дякую, павуче", -розлютився я.
А що я нiяк не мiг викинути з голови того павука, то весь час затинався, вiдповiдаючи на питання, i одержав слабеньку "трiєчку" та ще одне зауваження вiд учительки. Але це було ще не все. На уроцi нiмецької мови нам повернули вчорашнiй диктант. У мене знову була слабенька "трiйка", бо я забув поставити три коми i в двох словах пропустив по лiтерi.
На уроцi фiзкультури у мене не вийшла вправа на турнiку.
-- Клятий павук! -- сердито пробурмотiв я, викинув ноги вперед i напружив м'язи живота. Але це не допомогло. Вправа не вийшла. Нашi спортсмени смiялися надi мною. Забули, що я плаваю краще за них, а ще я чудово стрибаю у воду головою вниз. I, як на те, на уроцi працi я врiзав собi пальця.
Як же я зрадiв, коли скiнчились уроки! Так зрадiв, що навiть забув сказати "до побачення" панi Еке, коли ми йшли додому.
-- Цiттербаке, ти став нечемний. Не кажеш "до побачення" i навiть шапки не скидаєш.
-- Старий отруйний павук, -- буркнув я.
-- Ти щось сказав? -- сердито запитала вчителька.
Я почервонiв. Звiсно ж, я мав на увазi не її, а того клятого павука, що з самого ранку приносить менi самi невдачi.
-- Нi, нi, -- пролепетав я, -- просто я вас не помiтив. Будь ласка, вибачте.
I я скинув шапку. З неї посипалися шматочки паперу -- певно, Ервiн пiдклав. Вiн мастак на такi речi.
Я вирiшив сьогоднi не виходити з дому, щоб не дати павуковi нагоди ще якось дозолити менi. Однак мама послала мене в магазин, i я загубив дрiбнi грошi -- 34 пфенiги. А коли повернувся, мама почала вичитувати менi:
-- Ти, Альфонсе, мов маленький. Вже он який вирiс, а покластися на тебе не можна.
Я заперечив:
-- До чого тут я? Ти ж сама казала, що павук...
Та мама й знати нiчого не хотiла:
-- Ти просто неуважний, i павук тут зовсiм не винний. Отож, не виправдовуйся!
Я вийшов у двiр погуляти, бо дома ж самi прикрощi. Хлопцi з нашої вулицi грали в футбол iз командою iз сусiдньої вулицi. Ми програли з рахунком 18:7. Всi казали, що найслабшими гравцями були воротар i я. Воно й правда, адже я весь час думав про того павука. I як тiльки вiн мiг принести менi стiльки невдач за один день! I я сказав товаришам по командi:
-- Сьогоднi вранцi я побачив павука. Це все через нього.
Але хлопцi не зрозумiли мене, вилучили з нападу, i я пiшов геть.
Увечерi тато помiтив, що у мене поганий настрiй, i запитав:
-- Що скоїлось, Альфонсе? Неприємностi у школi?
Я кивнув:
-- Так, неприємностi.
I я розповiв про все, що сталося протягом дня. Але тато не хотiв нiчого й чути:
-- Ти погано пiдготувався i був неуважний. Ось де причина. А та вправа на турнiку у мене теж нiколи не виходила.
Те, що вправа не виходила у тата, втiшило мене, але я залишився при своїй думцi: все було через того павука.
Тато розсердився:
-- Невже, Альфонсе, ти серйозно вiриш у цi дурницi?
А потiм звернувся до мами:
-- Це ти, Луїзо, збила хлопця з пантелику тим павуком?
Мама сказала, що павук -- то не дурницi.
Тато сказав, все це дурнi забобони. Вiн так розхвилювався, що перекинув солянку.
-- Тепер напевно будуть неприємностi, -- тихо мовила мама.
-- Оце ж вони й є, -- вiдказав тато.
Я кивнув:
-- Ми програли в футбол. У цьому винний павук, а також розсипана сiль.
Ми ще довгенько сперечалися. Тато дуже сердився. Мама мовчала. А я собi сидiв i думав, що й вечiр не минув без прикрощiв. Розмова так i не вiдновилася. Тато читав газету i час од часу бурчав:
-- Бiльше б сидiв над домашнiми завданнями... павук вранцi... березової кашi дати б...
Мама мовчки лагодила татовi й мої шкарпетки. А я сидiв i в альбомi малював страшних, неймовiрно великих. павукiв iз трьома та п'ятьма лапами, з хрестами та ще чимось.
Ми з мамою таки маємо рацiю -- павуки i розсипана сiль приносять неприємностi й невдачi. Ось ми зараз мовчимо i всi сердитi -- хiба це не доказ?
Тiльки тато думає iнакше.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт бесплатно.
Похожие на Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт книги
- Рiка далеких мандрiв (на украинском языке) - Богдан Сушинский - Прочая детская литература
- Между мирами - София Софийская - Прочая детская литература / Любовно-фантастические романы
- Голубая чашка. Рассказы про детей - Максим Горький - Прочая детская литература
- Командировка [litres] - Борис Михайлович Яроцкий - Прочая детская литература / Прочее / Шпионский детектив
- Английский язык с Робинзоном Крузо (в пересказе для детей) - James Baldwin - Прочая детская литература
- Английский язык с Робинзоном Крузо (в пересказе для детей) (ASCII-IPA) - James Baldwin - Прочая детская литература
- Маркус и девочки - Клаус Хагерюп - Прочая детская литература / Детская проза
- Еня и Еля в гостях у Москвы - Анна Сергеевна Гончарова - Прочая детская литература / Прочее
- Мальчишкам до 16 и старше - Эдуард Веркин - Прочая детская литература
- Сказка про то, откуда гусь-лебедь появился и куда пропал - Верба - Прочая детская литература / Прочее / Фэнтези
