Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
В других же случаях для того, чтобы скомпрометировать христианство (в частности — православие), ставился знак равенства между религией и явным бесоодержанием. Так в газете "Народ" появилась статья Украинки "Релігійний дурман на Україні (Із Полтавщини)" (1895). В письме к Павлыку она писала: "Посилаю Вам оце до "Народа" виписку з одного листа з Полтавщини про одно діло, тяжко вражаюче. Як я його прочитала, то й сама стала на увесь день немов божевільна, тільки вже запевне моя манія не була релігійна! Там, у Полтавськім, у Гадяцькім, Роменськім і других повітах розпросторилась манія релігійна (люди світла шукають!), і до чого доводить та спотворена віра!"
Казалось бы: если вера "спотворена", то на ее месте должна находиться не "спотворена". Но Украинка желала доказать, что всякая вера есть зло, т. е. "релігійний дурман" (естественно, кроме веры атеистической). "…Як раз позаторік, коли я була там, трапилась біля Гадяча в селі оця страшна пригода, але тоді ще невідомі були її подробиці, відомо тільки було, що один чоловік, начитавшись якихсь книг, зарізав свого брата, аби "увести його в царство небесне", а потім хотів і всю свою родину порізати, та люди не дали. Було слідство (я вже тоді не була в тому місті), чоловіка того посадили в цитадель для божевільних, і завелось діло. Оце тепер згадала я про се діло і просила одну знайому людину, що живе на місці, розпитати і мені написати, як воно все було, власне. Ось що вона мені передає зо слів родички тих нещасних людей:"Їх було чи-мало: батько, мати, старший брат (жонатий і мав п’ятеро діток), менший брат (недавно оженивсь). Люди вони багаті. Старший брат хлібороб був, а менший у школі вчивсь, і усього діла було у його, що книжки читав. Був він на вид блідий, немов змучений, мало здоровий. А старший дуже кріпкий був чоловік. З сторони вони були, як і всі люди: і в хаті так було, як у людей, і у церкву ходили, і причастя приймали (тільки люди казали, що вони, одходячи, випльовували те причастя)".
Уже после этих слов можно предположить в данном случае наличие тяжелого бесоодержания или даже сатанизма со всеми его безбожными и бесчеловечными атрибутами. "…Усі вони молились якось по-своєму (не знаю як) у коморі, де не було ікон. Тільки одна із їх сім’ї (жінка меншого брата) не держалась їх віри. Чоловік принуждав її прийнять їх віру, бив її за те, що вона не хотіла сього. Обидва брати жили із жінкою старшого брата, а друга жінка плакала у волості, що її даром покрили, що вона дівчина. Перед великодніми святами вони говіли у страсну неділю, і все було як слід. Понесли паски святити, тільки тих пасок не їли, а після обідні пішли у комору богу молитись по-своєму. Трохи згодом повиходили із комори і пішли в хату. Потім брати пороздягались до чиста і стали бігать голі по огороду із свічками засвіченими. Повироблялись у грязь, у навіз, і повходили в хату. Тоді повдягались такі нечисті, які прийшли, позасовували двері, позавішували вікна і посідали. Менший почав шити чобіт. А старший каже: "Лучче заріж мене". — "Ще не прийшло врем'я, — одказав менший і став ходити по хаті. Бігла кішка, він її піймав за ноги і вдарив нею матір по виду. Мати засміялась. Жінка його злякалась і думає: "Як би його втекти?" А він глянув на неї і каже: "Як утечеш, так заріжу", немов знав, що вона подумала. Тоді взяв шило і став штрикать куди попало старшого брата, а той його. І ніхто з них ні кричав од муки, ні стогнав. Так вони довго штрикали один другого. Потім менший узяв великий-великий ніж і став рубати голову старшому. А вони усі сміються (і жінка старшого!). А меншого невістка зомліла. На дрібні шматочки порубав голову (а той і не застогнав ні разу!), тоді розрізав тому живіт, кишки випали… Менша невістка одійшла та й вискочила з хати. Батько тоді каже: "Синку, що ти робиш?" А він: "Мовчи". Прибігли люди, а двері знов засунуті. Виломили двері. Менший брат не дававсь, насилу десять чоловік його звалили (а який хворий був!). Зразу одвезли у острог, а потім одіслали у Полтаву на освідительствованіє і усіх домашніх. Через місяць, чи що, вони усі, як є, вернулись додому. Самі розказують, що вони були тоді як дерев’яні, і ніхто з їх не знав, що вони робили. Як вернулися, то мати і менший брат раз у раз у чобіт дують, так як у самовар. Мати і тоді, як те все діялось, дула у чобіт. А як убийцю взяли у острог, то він казав, що таке зробиться ще у двох мужиків, тільки не скоро. Він знов узяв до себе свою жінку, котра утекла тоді у друге село до братів. Живуть тепер, як і допреж сього случая". Ось що розказувала їх двоюрідна сестра. А вона тоді ходила до їх дуже часто. Які книжки вони читали, того не зна. Фершал, що робив "вскрытие", казав, що все це було зроблено "в религиозном экстазе", чи то пак у "религиозном аффекте". Как раз "фершалу" здесь и карты в руки. Это именно его компетенция. Вот и у Достоевского последнее предложение романа "Бесы" (после самоубийства Ставрогина) гласило: "Наши медики по вскрытии трупа совершенно и настойчиво отвергли помешательство". Шутка гения.
Украинка, однако, отыскала другие аналогии: "Аналогічний випадок був у той же час у Роменському повіті. Кажуть, що такі урочисті дні, як Великдень, та читання житія святихі євангелія привели їх у екстаз і вони робили, самі не знаючи що. Кажуть, що книг у них ніяких особливих не було, окрім тих житій, що вони накупили у "офеней" та по ярмарках; секти у них не було ніби ніякої, а так якесь безпам’ятство. Їх і не судили, вони всі вернулись додому". Улавливаете "аналогию" с предыдущим случаем? И она далеко не последняя: "Таких "религиозных помешательств" розвелось дуже багато. Один хлопець, років двадцяти, усе виспівує псалми, тричі плює — одганяє нечистого — перед тим, як хреститься. Одна жінка казала про себе, що вона Єва, зривала із себе сорочку і ходила голісінька, соромні речі говорилаі кожну мить кричала: "Давайте мені яблуко! Де Адамове яблуко!.."
Не иначе — Библии начиталась… Или, может быть, "Житий святых"?
Но нет: "Жінка ся неписьменна була. Торік привозили таких божевільних у больницю щотижня по двоє, а то й більше… От Вам і мальованщина, або ще гірше. Шкода, що про такі діла трудно як слід довідатись, бо вони все якось скрито розбираються, певно, щоб не дуже лякати людей!.. Добре, як би люди, що близько бачать такі події, не мовчали про них, бо такі ж "епідемії" гірші від усякої холери, а ради їм не хотять давати. І за що стільки людей гине? Бувайте здорові! Правду кажучи, і сей лист такий, що саме б у піч годився… Та нехай же люди знають, що робиться у нашому світі".
Последние слова объясняются тем, что начало письма было таким: "Я було написала до Вас листа та й спалила його, щось він мені дуже недоладним здався, — видно, то вже така пошесть була на невдалі листи. І причина як раз та сама: такий лист вийшов "вішальний" (хоч вішайся); погано було в нас, дядькові погіршало (та й тепер все погано), мені ніхто листів не писав з дому (і тепер так), ваші галицькі справи засмутили мене, а надто дурне плутання людей з Барвінським не то засмутило, а просто розлютило до крайнього ступня, я навіть не думала, що маю в собі стільки злості, аж Рада дивувалась на мене, дивлячись, що я зовсім сама не своя. Ну, все оце не перемінилось, але вже так я взяла себе в руки, роздумалась і прийшла до можливості писати більш-менш по-людськи".
И далее шел рассказ про "релігійний дурман на Україні". А. Бар-винский был выдающимся педагогом, общественно-политическим деятелем, историком. Его перу, например, принадлежала "Ілюстрована історія Русі від найдавніших часів після руських і чужих істориків. Львів, 1890". Украинка жаловалась дяде: "Найбільш мені приходилось завважати брак книжок по історії, своїй і чужій, а їх би читали напевне, тільки треба знати, як писати, — не так, наприклад, як написана історія Барвінського". Ненависть к Барвинскому объяснялась просто: это был галицкий общественный деятель христианского направления. Что и вызывало крайнее озлобление Украинки. Верный соратник Павлык был с ней абсолютно солидарен: "На Бар-вінського тут за його уваги у "Правді" всі обурені. Окуневський назвав його в очі падлюкою…"
По поводу же "релігійного дурману" он ее успокоил: "Ви не дуже сумуйте з поводу гадяцьких релігійних убивств: для мене вони все-таки доказ гарячого шукання правди і геройської безстрашності цих людей. З них могли бути прекрасні люди, якби їм дійсна просвіта, а не попівський чи навіть священно-письменний туман". Украинка про одержимих писала: "люди світла шукають". И для него религиозные убийства также были доказательством горячего искания правды и геройской бесстрашности этих людей вопреки поповскому туману (или даже "туману" Священного Писания). Два сапога пара. Не зря же Павлык присылал Украинке для перевода "на українське" немецкие безбожные вирши.
Про ее дядю О. Забужко пишет: "Драгоманов був чи не найкваліфіко-ванішим у нас і досі релігієзнавцем-єресіологом, ба більше — як доводить І. Лисяк-Рудницький, свідомо робив ставку на єресі як на єдино продуктивний для України "третій шлях" духовного розвитку, альтернативний… "духовбивчому" офіційному православ’ю, — котре ненавидив не менш палко, ніж згодом його небога" (10). С подачи брата и его сестра (мать Украинки) также пыталась использовать сектантство в антиправославных целях: "У кінці 80-х років Олена Пчілка зацікавилася сектантським рухом, сподіваючись використати його в культурницькій діяльності як рух "опозиційний до уряду, ідейний, хоч і на релігійному ґрунті". Але ближче знайомство з сектами переконало її в його реакційній, антинародній суті… Викриттю мракобісся сектантства присвячені оповідання "За правдою" (1889) та "Рятуйте!" (1897). Молоді герої оповідання "За правдою" студент-народник Лук’яненко, праля Надезя в пошуках правди, справедливості, людяності звертаються до сектантів, але знаходять там лише фанатизм, невігластво і обман. В оповіданні "Рятуйте!" жертвою сектантського фанатизму стає молода селянська дівчина Орися, яка перед шлюбом накладає на себе руки, щоб зберегти "душу невинну". Раньше эта девушка прекрасно пела в православном храме, собиралась замуж и все было хорошо. И вдруг: после знакомства с сектантами — повесилась в подвале. Казалось бы, мораль очевидна: не оставляй православного храма. Но нет. Пчилка была недовольна: там "дітям забивають голови біблійними легендами" (рассказ "Півтора оселедця"). Имелись в виду уроки Закона Божия. Родных детей она заботливо оберегала от таких уроков. Однако, получив домашнее атеистическое образование, самоучка Украинка без колебаний бралась за религиозные сюжеты. Преследуя при этом свои безбожные цели. Поэтому любой христианский сюжет в ее творчестве неминуемо превращался в антихристианский.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
