Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Пророк Осия: "Слушайте слово Господне, сыны Израилевы; ибо суд у Господа с жителями сей земли, потому что нет ни истины, ни милосердия, ни Богопознания на земле… И что будет с народом, то и со священником; и накажу его по путям его и воздам ему по делам его… Отверг Израиль доброе; враг будет преследовать его… Так как они сеяли ветер, то и пожнут бурю… Отвергнет их Бог мой, потому что они не послушали Его, — и будут скитальцами между народами… Вы возделывали нечестие — пожинаете беззаконие, едите плоды лжи…" (Осия, гл. 4-10).
И так далее, и так далее… Так что "гипотеза" Украинки не подтверждается. Зато рождается другая гипотеза: когда она излагала для сестры "Історію Ізраелітів (Жидів)", то Библии не знала, а читала только европейские брошюры от дяди.
* * *Последняя гипотеза находит свое подтверждение. Вот, например, Украинка пересказывает эпизод из 1-й книги Царств (гл. 28): "Саул заприсягся Богом, що ворожці ніхто не зробить лиха, тілько нехай вона викличе йому Самуїла з того світу. Саул упав ниць перед ним і питав його, що робити, як одбитися від Філістимців, як привернути божу ласку до себе. Самуїл замість поради сказав Саулові, що Бог навіки відступився від нього і що Давид стане по ньому на царство… Саул вжахнувся від сих грізних слів і зомлілий упав до долу". Пересказ как пересказ. И вдруг следует вывод: "Ся легенда, єдина в Біблії, показує слід віри в загробне життя, більш сеї віри не видно ніде". Из этого "вывода" всякий сделает однозначный вывод: Библия не прочитана.
В другом месте она пишет: "Бог розсунув води морські перед Жидами і вони перейшли по сухому дні межи двома лавами води, коли ж по їхньому сліду пішов Фараон з військом, то був залитий водою і потоплений. Другий варіант легенди про вихід Жидів каже, що єгипетську погоню одігнав Ангел божий з огненим мечем, себ то морове повітря (чума, чи инша повальна хвороба)". Теперь сравним с Библией: "И двинулся Ангел Божий, шедший пред станом Израильтян, и пошел позади их; двинулся и столп облачный от лица их, и стал позади их; И вошел в средину между станом Египетским и между станом Израильтян, и был облаком и мраком для одних и освещал ночь для других, и не сблизились одни с другими во всю ночь. И простер Моисей руку свою на море, и гнал Господь море сильным восточным ветром всю ночь, и сделал море сушею; и расступились воды" (Исх. 14:20–21). Затем "простер Моисей руку свою на море, и к утру вода возвратилась в свое место; а Египтяне бежали на встречу воде. Так потопил Господь Египтян среди моря" (Исх. 14:27). Таким образом, "другий варіант легенди" происходил ночью, за несколько часов до "першого". Это два последовательных события, описанных на одной странице. А до них и после них происходило много других событий. Может быть это также "варіанти легенди"?
Автор книги "Атеїстичні погляди Л. Українки" М. Олексич добросовестно пересказывал: "Поетеса підкреслювала існування в біблії прямо суперечливих тверджень, описів подій. Так, в одному місці говориться, що фараонове військо, яке погналося за покидаючими Єгипет євреями, було затоплене, а в іншій легенді говориться, що це військо було відігнане огненим мечем ангела…". Тоже, наверное, не удосужился прочитать в Библии описание этих последовательных событий.
"До чистого монотеїзму Жиди дійшли вже в дуже пізні часи, та й то не всі, а в Біблії скрізь видно признавання чужих богів, хоч би тільки яко злих духів". Но разве признавать "злих духів" означает признавать "чужих богів"? Разве "признавання злих духів" — это многобожие? Спаситель также признавал "злих духів". И изгонял их. Следовательно… "В огороді бузина, а в Києві — дядько" (вернее, не в Киеве, а в Софии).
"Що за часів Моісея Жиди були ще далеко нетверді в своєму монотеізмі, то се видно хоч би з тих численних легенд, в яких Жиди показуються раз у раз бунтуючими проти Моісея і його Бога, за що і приймають люту кару кожний раз". Если бы во времена Моисея евреи были тверды в своем монотеизме, то не нужен был бы и закон Моисеев, в котором данная Богом первая заповедь гласит: "Я Господь Бог твой, который вывел тебя из земли Египетской, из дома рабства. Да не будет у тебя других богов пред лицом Моим" (Исх. 20:2).
Тот же исследователь ее атеизма Олексич писал: "Розкриваючи зміст легенди про Іакова, улюбленого героя єврейської релігії, який виступив на боротьбу з богом і, поборовши його, заставив себе благословити, за що був прозваний Ізраїль (борець божий), поетеса говорить, що легенда ця надихана вірою в багатьох богів". Какая-то извращенная логика. Как из "боротьби з богом" можно вывести "віру в багатьох богів"? В Библии сказано вполне определенно: "Отныне имя тебе будет не Иаков, а Израиль; ибо ты боролся с Богом, и человеков одолевать будешь" (Быт. 32:28).
Олексич: "Розглядаючи легенду про зустріч Мойсея з богом і про відповідь останнього на питання "хто він такий" — "я сущий (той, хто єсть), так скажи синам Ізраєльовим: сущий послав мене до вас", Леся Українка зазначає, що критичний аналіз цього місця в біблії показав, що ця вставка була сфальсифікована значно пізніше". Хорошо известно, что наука сама то и дело меняет свои "незыблемые истины". Вот и Украинка тут же, как ни в чем не бывало, заявляет: "Ягве був богом Мойсеєвого клану…" Но ведь "Ягве" и означает в переводе: "Я сущий (той, хто єсть)". Так когда же Моисей узнал Имя своего Бога: "значно пізніше" или при жизни своей, как о том и сообщает Библия?
Олексич: "Леся Українка вказує, що відома біблейська легенда про потоп перейшла до біблії з священних книг "Вєд", і що ця легенда зустрічається майже в усіх релігіях світу". И о чем же это говорит? Наверное, все-таки о том, что потоп имел место.
По мнению "научного" атеиста, таких же "противоречий" она отыскала много: "Вкрай суперечливі легенди про обрання Саула царем ізраїльтян, про Давида і його царювання після Саула, про вавілонський полон і т. д." Однако цена всем этим "находкам" та же: пятачок за пучок.
* * *Искажающему Библию можно только посочувствовать. Потому что это занятие трудное и неблагодарное. Многие читали, каждый может легко проверить и сказать: "Не туліть горбатого до стінки". Зато легкой добычей для всякого рода "научных" атеистов всегда были бедные "первістні люде". С них и Украинка начала свой "курс".
Видный религиовед Мирча Элиаде в конце XX века писал: "Если сегодня все уже в принципе согласились, что у палеоантропов была религия, то охарактеризовать ее содержание на практике трудно или вообще невозможно". Но поэтесса, как натура художественно одаренная, представляла себе в деталях даже внутренний мир палеоантропа:
"Для первісної людини все, що має рух, — має життя, отже в світі все живе, все має душу. Міцні сили природи, дивні істоти, незрозумілі появи світові — все то боги. Первістна людина бачить своїх богів навколо себе, вона їх чує. Де лише обернеться, всюди бачить таємницю, всюди бачить своїх богів. Така віра кожного первістного люду, тільки в кожного народу вона має свої відміни"; "Віра у первістних людей теж була проста, немудра. Віра почалася у людей з їхнього погляду на світ. Де чого в світі вони боялись і вважали ворожим, друге знав сприяло їм, і вони любили його, от звідси повстала віра в злих і добрих богів. За богів давні люде вважали сили природи: вітер, грім, дощі т. п., і навіть створіння де-яки…Потім вибірали навіть окремих людей, що повинні були служити богам. Тиї люде провіщали народові божу волю. Коли бог був розгніваний, все віддавалось, аби загодити його, навіть людей віддавали йому на жертву. Звісно, чим дичійші та первіснійші були люде, тим дичійша та первіснійша була й віра, бо ввірі одбивається натура і світогляд народу".
Не менее элегантно решалась и проблема возникновения монотеизма: "В первістних релігіях боги — се сили природи, потім же пізнійше люде починають вірити в богів, що з’являють собою різні цноти людські… Помалу віра в богів природи перейшла в чисту віру в людські цноти та людську думку і душу… Мислячи та міркуючи над тим, що то власне таке та найвища душа, люди поставили її в своїй думці надто високо, почали уважати її чимсь неможливим до зрозуміння, чимсь таким чистим, високим, всеобіймаючим і вічним, що вкінці, замісць якогось всім зрозумілого бога природи, почали собі в’являти бога, що з’являв собою щось безпочаткове, безконечне, істнуюче і неістнуюче, або краще сказати якесь велике "Ніщо".
М. Элиаде писал: "Священное" входит в саму структуру сознания, а не представляет некую стадию его истории". Поскольку оно ориентирует человека на то, что выше него, то представить себе человека без того, что выше него, невозможно. Однако для Украинки ничего выше человека нет и быть не может: "Фантазія стародавніх людей взагалі мала нахил творити на небі дублікати всього того, що вони бачили на землі". Так ее научил атеист Фейербах. Так она научила сестру (кстати, много ли требуется "фантазії" для создания "дублікатів"?).
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология