Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Мысль не новая. "Если Бог есть, то я не свободен, но я свободен, поэтому Бога нет". Таким софизмом "обосновал" свой атеизм известный революционер М. Бакунин. Логика безукоризненна: если есть источник моего бытия, то я не свободен; но я свободен, поэтому никакого источника моего бытия не существует. Так подростки (начиная с библейского блудного сына) обосновывают свою свободу от "предков".
Спаситель сказал: "И познаете истину, и истина сделает вас свободными" (Ин. 8:32). И далее: "Я есть путь и истина и жизнь; никто не приходит к Отцу, как только через Меня" (Ин.14:6). Но для Украинки наличие давшего бытие Творца (и давшего спасение Спасителя) ущемляло её свободу. Ей не нужен был источник жизни вечной. Да и самой жизни вечной не нужно:
Тепер питання друге. Далебі,Повірте слову, мій шановний друже,Посмертного життя не хочу я собі,Мені про нього гірше ніж байдуже.Туманне "там" подобатись не може,"Загробний світ" спіритський — боронь боже!Попасти в пекло, може, се й цікаво,Але воно занадто вже яскравоОписано у Данта. І, здається,Я знаю трошки, що то пеклом зветься.Піти у рай (хто має цю надію!), —Немае там ні горя, ні зітхання,Але нема ні дружби, ні кохання, —Такого раю я не розумію.
А то, чего я не понимаю — того и быть не может. Или все наоборот? Если я чего-то не понимаю, то это еще не повод отбрасывать непонятное. И лучше в таком случае ставить не точку, а многоточие. Тогда есть шанс узнать что-то новое. Вот рай: общение человека с Богом здесь было и будет максимальным, а "Бог есть любовь" (Ин.4:8). Так есть ли в раю любовь?
А дружба? Христос сказал: "Сия есть заповедь Моя, да любите друг друга, как Я возлюбил вас. Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих. Вы друзья Мои, если исполняете то, что Я заповедую вам. Я уже не называю вас рабами, ибо раб не знает, что делает господин его; но Я назвал вас друзьями, потому что сказал вам всё, что слышал от Отца Моего" (Ин.15:15). Так есть ли в раю дружба? Оказывается, всё есть: и любовь, и дружба, и еще то, о чём человек понятия не имеет. Ибо "не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его" (1 Кор. 2:9).
Но бедная артистка продолжает иронизировать по поводу рая, которого она не понимала:
Там, крім набожної нема літератури.Я ж артистичної, як знаєте, натури,Поезія виключно релігійна,Як всяка річ, занадто тенденційна,Чогось мене не радує зовсім,Отак, якці німецькі мудрі вірші(Мої здадуться вам далеко гірші),— Здається, можна покінчить на сім.
На этом, кажется, можно было бы и закончить рассмотрение вопроса об атеизме и антихристианстве Украинки. Тем более, что он давно решен. Зеров прав: она была антихристианкой, а её творчество — антихристианской проповедью. Она вела "персональну війну" с христианством. Ее "життьову філософію" критик охарактеризовал так: "перше, що впадає в око, це якийсь антихристиянський цієї філософії дух і тон". Однако интенсивность этого антихристианства можно оценить, только рассмотрев всё творчество в целом.
Творчество же писателя соотносится со всей его личностью. А личность Украинки была сложной и неоднозначной. Например, писателю О. Маковею она рассказывала: "Що ж власне, до смутного колориту в моїх поезіях… У мене ж сей настрій поетичний залежить найбільш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в тії дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде" (1893). Однако упомянутые выше атеистические стихи писались в совершенно ином настроении: "Я переклад зробила для Вашої, власне, потіхи і прочитання — правда ж, це досить вже безкорисно? Німецькі вірші, здається, Вас трошки засмутили і настроїли на поважний лад, у мене ж, як бачите, отримався інший ефект! А може, се й незалежно від них якийсь такий май же дитячий настрій у мене сьогодні (вже аж сестра Рада з мене сміялась). Я сього вечора тричі сміялась до сліз і тепер навіть не можу пригадати над чим… Се рідко буває…". Действительно, редко бывает, чтобы человек в течение вечера трижды смеялся до слез и не помнил, о чём. Так бывает, когда он не совсем владеет собой. Тогда им владеет кто-то другой. А кто этот другой — об этом можно судить по содержанию тех произведений, которые были созданы в состоянии такого "вдохновения".
В 1902 году Украинка говорила: "…Я вообще истеричка и наклонна к трагическим настроениям, но мои друзья могут этого не бояться, опасности в этом нет". Однако войти в число её друзей было дано не каждому. Так, например, она писала Павлыку: "Ваші галицькі справи засмутили мене… Не то засмутило, а просто розлютило до крайнього ступня, я навіть не думала, що маю в собі стільки злості, аж сестра Рада дивувалась на мене, дивлячись, що я сама не своя". Вот и Богу, как некоторым галичанам, не повезло.
Один из признаков истерии состоит в том, что больной человек не владеет своими страстями, а напротив — страсти владеют им. Но там, где бушуют страсти, такую страстную натуру обязательно подкарауливают нечистые духи… Письмо с безбожными стихами завершалось так:
"Ой доленько, вже друга година ночі, а завтра треба рано вставати! Бувайте здорові, та нехай Вас не скандалізують оці дурниці, що я сьогодні понаписувала. Не все ж, справді, журитися. Вдармо лихом об землю, хай вороги плачуть. От як!". И кто же может заплакать от такого "творчества"? Враг рода человеческого от него только радуется. А плакать о душе рабы Божьей Ларисы могут только враги врага рода человеческого. Так кто были её враги? И кто — друзья?
Приведенные стихи написала девушка 23-х лет. А каких только глупостей ни напишешь и ни скажешь по молодости. Но вот беда: и на четвертом десятке эта женщина повторяет всё то же своё безбожное кредо. В 1902 году Ольга Кобылянская описала ей сеансы спиритизма, в ходе которых вызывались духи умерших и один из духов приказал ей не забывать Л. Украинку. Последняя стала предостерегать подругу против увлечения спиритизмом, а затем перешла к отрицанию всего сверхъестественного вообще: "Хтосьnote 3 не дуже радий, що хтосьnote 4 зайнявся тим спіритизмом, хтось того, признаю по правді, не любить. Ще коли хтось тим тільки бавиться, то нічого, але коли трактує те поважно, то не добре, бо то дуже шарпає нервиі вже не одного допровадило до сильної нервової хвороби. Надто коли чиясь сестра "добремедіум", то їй би слід покинути ту забавку, бо то значить, що її нерви дуже вразливі і приходять на сеансах в дуже подразнений, ненормальний стан. Я знаю два випадки, коли такі медіуми (обидвi мої знайомі) мусили по якімсь часі такої "духовної служби" вдаватися до лікарської помочі, бо дістали напади гострої істерії і не хутко від неї вибавились. Отже, то забавка дуже небезпечна, і нехай хтось дуже уважає, коли б то не пошкодило і сестрі, і комусь бо і хтось тепер не дуже сильний нервами. В тому, що "дух" наказав не забувати когось, хтось не бачить нічого надприродного — очевидно чийсь дух і пам’ять навіть несвідомо бувають зайняті кимсь, але се хтось і без "духів" знає, і радий тому і вдячний за те, але вже ж не духам, тільки своєму вірному, дорогому приятелеві, комусь.
Коли хтось хоче, щоб хтось об’єктивно сказав, що думає про спіритизм, то хтось скаже так: я припускаю, що в спіритизмі не все шарлатанерія і самооблуда, можливо, що закони, ще дуже малодосліджені, але вже признані наукою, закони гіпнотизму, нервової енергії і т.і., відіграють тут значну рольі що спіритизм, управлений і досліджений експериментально людьми науки по-важно і безсторонньо, з холодною науковою критикою, може колись так послужить для нової психології, чи скоріш нейропатії, як в свій час середньовічна алхімія послужила новітній хімії. Але в такому виді, як тепер, напівзабавки, напівхороби, напів-шарлатанерії, спіритизм мене не інтересує, — я тільки раз в житті могла витримати один сеанс до кінця і то потім як заснула, то аж у другій годині дня прокинулась, так то мене знудило і змучило. Я гадаю, що якби такі духи, які звичайно показуються на салонових сеансах, і справді безперечно існували, то вони мене теж не інтересували б, принаймні не більше, ніж інтересують звичайні, безперечно існуючі, але смішні люди, що до старих літ бавляться маскарадами та містіфікаціями…".
Т. е., духи её не интересуют. Но отсюда вовсе не следует, что их нет. И что она не интересует их (например, Кобылянская получила от них приказ не забывать свою подругу).
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология