Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Авжеж, прямих звірянь на тему своїх віровизнавчих преференцій вона здебільшого уникала ("я не вмію викладати свого credo в стислій, консеквентній і догматичній формі"), — всі ті звіряння аж надто глибоко заховані, вживлені в тканину текстів, звідки їх доводиться тепер виколупувати хірургічним "пінцетом" деконструкції" (10, 283).
На самом деле, Украинка неоднократно декларировала свое мировоззрение. Забужко это прекрасно знает и характеризует ее как "вишколену на позитивістський лад "людину наукового світогляду". На словах она считала себя атеисткой и отрицала существование "духов". В действительности же они распоряжались в ее душе, как у себя дома. Это и было состояние бесоодержания. Об этом расщеплении личности Забужко пишет: "…Мислення Лесі Українки мало, за всіма ознаками, природу суто візіонерську, пророцько-шаманську, що саму її, як вишколену на позитивістський лад "людину наукового світогляду", не тільки не могло вдовольнити, а навпаки, радше бентежило ("що се за манія така?"). Як і її Кассандра, і всі "Кассандри" в європейській історії післяпророцької доби, у своїх несамовільних прозріваннях у майбутнє — не раз, далебі, так моторошно-точних! — Леся Українка "собі не вірила", ніколи не мала певности, чи то "правда родить мову", чи, чого доброго, навпаки, "мова родить правду", і взагалі, за інерцією "нормальної думки" (чи пак, "наукового світогляду"), воліла відносити всі такі "думи і мрії" на рахунок "поетичної фантазії". Ті ж із них, котрі в таку кваліфікаційну рубрику вже явно не вписувалися, заховувала виключно "для себе" й ніколи не публіковала (як-от вірш "Не хутко те буде… Чи й буде, чи ні?", один із "хімічно найчистіших у європейській ліриці, після св. Терези де Хесус, описів візіонерського стану)" (10, 221). Здесь же Забужко приводит точку зрения А. Макарова, который также писал "про її семантику "мрії" як поняття, що позначає візіонерські "гіпнагогічні галюцинації" в стані, пограничному між уявою і сном, "напівсні" (цит. по: 10, 221).
"Свій мистецький дар Леся Українка, в усьому іншому людина цілком "по-драгомановськи" скептичного вишколу, суб’єктивно сприймала й переживала як явище суто метафізичної природи, свого роду "mania poetica", "певну форму нападів божевілля, за які людина здебільшого ручити не може"і в стосунку до якої почувається як стародавні пророки — як та ж таки Кассандра, автор чи не alter ego, — інструментальним знаряддям, виконавцем необорної, ба й "деспотичної", зовнішньої волі: "ледве зберуся до якоїсь спокійнішої роботи, так і "накотить" на мене яка-небудь непереможна, деспотична мрія, мучить по ночах, просто п’є кров мою, далебі. Я часом аж боюсь цього — що се за манія така?" — причому ця "манія" настільки сильніша від фізичної хвороби, що навіть цю останню змушує відступати: "я тоді тільки можу боротись з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась idee fixe, якась непереможена сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу zusammengeklappt, як порожняя торбина". Імовірно, що саме цю свою "одержимість духом" їй якраз найменше й хотілося афішувати, і не лише тому, що всякий містичний досвід, навіть у такій "секулярній" його формі, як художня творчість, взагалі належить до найбільш сокровенно-інтимної сфери людських почуттів, а й із причин, сказати б, ідейних: ще раз наголошу, що свідомо, з переконання Леся Українка була не містиком, а, як тоді (і довгий час по тому!) мовилося, "людиною наукового світогляду", у термінології XIX ст. "вільнодумною", — і будь-яка містифікація й дотепер не з’ясованої до кінця "справжньою наукою" тайни творчости не могла не відпихати її, зокрема, відразною для всякого "вільнодумця" спекулятивністю" (10, 72). "Одержимість духом" (не-святым) у "вільнодумної людини наукового світогляду" — это далеко не редкость.
Забужко подчеркивает: "Що Леся Українка (точніше — Лариса Петрівна Косач) була абсолютно несвідома свого містичного обдаровання і, знов-таки як її Кассандра, на власний розсуд користуватися ним не вміла ("тільки бачила" те, що "показувано", і давала собі з тим раду виключно шляхом "перекладу" на мову художніх образів), видно вже з того, що вона повторює найпоширенішу, за Ямвліхом, "помилку початківців" — коли "божисту одержимість неслушно вважають рухом мислення в сполуці з даймонічним натхненням"… Саме на "рух мислення", очищеного від земних пристрастей, і покладається Леся Українка у своєму прагненні вступити в храм таємного знання, інакше званий гнозисом" (10, 222). В итоге такого бессознательного "сотрудничества" с духами и родилась эта ересь: "Її персональна "історія єресі" розбудовується в самостійний авторський гностичний міф" (10, 216). "Ліміт функції" її міфа — позасвтній, "рухаючий світилами", частково привнесений колись на землю завдяки визвольній жертві титана Прометея, вічно-недосяжний і вічно-провідний божистий Абсолют" (10, 288). Таким образом, человек был материалистом и атеистом, но одновременно — еретиком и мифотворцем. Это говорит о расщеплении его личности. Для христианина такое состояние является типичным примером бесоодержания.
1.15. Последний антихристианский замысел
Последний антихристианский замысел Украинки связан с Египтом, где она лечилась: "Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса — се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії и т. п. не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс — він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!.. Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї". Душа у сфинкса? Да сколько угодно. Но бессмертная душа у человека — это уже "забобон". Потому что материализм так сказал.
Ветер из пустыни (хамсин) тоже не просто летящий по ветру песок: "О, якби ти бачила того рудого демона хамсина, як він світ у жовтий кошмар зміняє! Справді злий дух — Тіфон!.." Злые духи? Да. Сколько угодно. Но благодать Святого Духа — этого низзя. Это уже "забобон". Потому что "научный" атеизм так сказал.
Солнце также одушевлялось: "Сей прекрасний осяйний день, освячений великим Ра, що знов став до нас ласкавий після тижня гніву. А він таки був дуже розгнівався за щось: цілими днями віяв шалений вітер і застилав густим серпанком пороху обличчя Ра". Затем "Великий Ра змилувався і послав нам літо справжнє…"
Такое мировоззрение обычно называется анимизм. Но последний антихристианский замысел этим далеко не исчерпывался: "На передмісті Олександрії живе сім’я грецька (еллінська) в той час, коли нова віра взяла силу і, в свою чергу, стала тіснить і гнати тих людей, що держалися давнішої віри й кохалися в давній науці.
Теокрит, дуже вчений еллін, не християнин, кохається в давньому писанні, має цілу бібліотеку — збір папірусів. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, теж привчені до давньої науки, вірні давній релігії.
Ясний день, пополудні. Син і дочка Теокрита сидять у своєму середньому дворикові; син чита й оповіда сестрі. Приходить старий чоловік, сусіда, дуже збентежений, і каже дітям, що їх батька схопили в храмі (на сходах до храму); його ув’язнено за те, що він "ширив єресь", проповідував думки грецьких філософів".
Как известно, "давня релігія" и "думки грецьких філософів"— это две большие разницы. Сократ был казнен сторонниками "давньої релігії" за отрицание им традиционных богов и почитание "нового" божества. Не зная Библии, он понял, что настоящий всемогущий Бог может быть только один-единственный. За что и был убит. Того же мнения придерживался его ученик Платон. Того же мнения придерживался и ученик последнего Аристотель. И т. д., и т. д. То есть, выдающиеся греческие философы вовсе не поклонялись слепо олимпийским богам, но искали единую первопричину всех вещей. Кстати, о "преследованиях" греческой философии. Платоновская Академия в Афинах была закрыта императором Юстинианом в VI веке. К этому времени она существовала уже 900 лет. За такое время можно сказать все, что хотел. Наверное, "дуже вчений еллін" все это знал. Но его создательница этого не знала. Поэтому приписала ему языческое многобожие, борьбу с рабством и свое собственное антихристианство (игнорируя общеизвестные факты, что греческие философы были сторонниками рабства, а христианство положило конец рабовладельческому обществу):
"…Його ув’язнено за те, що він "ширив єресь", проповідував думки грецьких філософів, одвертав од догматів віри християнської. Він казав: "Нема рабів божих, — єсть і повинні бути люди, вільні "тілом і духом". "Начувайтесь лиха", — сказав старий. "Прийдуть і в господу до вас: заберуть всі папіруси, понищать, попалять яко писания "єретицьке", "поганське".
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
