В 1895 году в газете "Буковина" появились две передовицы: "Наші національно-політичні відносини" и "Про своїх людей". Украинка отозвалась на них статьей "Безпардонний" патріотизм" и тут же отправила ее Павлыку для публикации в журнале "Народ": "Замість обіцяного "Волинського образка" оце посилаю Вам дві патріотичні штуки, те може ще почекати, а се, як зостаріється, то хоч викинь". Но классик есть классик. Статья, написанная в конце XIX-го века актуальна и сегодня. Автор иронизирует над теми деятелями (а сегодня таких — хоть отбавляй), которые любят говорить от имени не менее, чем всех украинцев: "Формулка "Барвінський + Вахнянин = руський народ" робить справді гармонійне враження". О Барвинском (которого Драгоманов называл "противний Барвінський") в примечаниях читаем:

"Барвінський Олександр Григорович (1847–1926) — історик української літератури, буржуазно-націоналістичний діяч, один з лідерів реакційної національно-клерикальної партії "народовців" та ініціаторів так званої "нової ери" — політичної угоди 1890 р., укладеної верхівкою "народовців" з намісником австрійського цісаря у Галичині графом Бадені. За незначні поступки "народовці" повністю відмовились від захисту інтересів українського народу, стали відвертими провідниками колонізаторської політики австро-угорського уряду. Пізніше — один з верховодів буржуазних націоналістів на Західній Україні". Даже читать противно. Оказывается, Львов является родиной не только Захер-Мазоха, но и "New Аgе". Другое примечание: "Вахнянин Анатоль Климентович (1841–1908) — письменник і композитор, посол від Галичини до австрійського парламенту. Був активним діячем "народовської" партії та одним з ініціаторів "нової ери". Украинка, естественно, не согласна с обоими: "Ми думаємо, що історія не буде згадувати ніяким словом наших славних патріотів, що самовільно — pardon! добровільно — взяли на себе тяжкий обов’язок кермувати долею цілого народу (радійте, російські українці, аж тепер настав час визволення вашого!)".

Статья в "Буковине" пугала бедных украинцев москалями и москвофилами, которые их могут уничтожить. Украинка ее высмеивает:

"Дякую тобі, господи, що не створив мене ні москалем, а ні москвофілом!" — така молитва вилилась з нашого серця після прочитання третього уступу статті "Наші національно-політичні відносини", се ж кожний зрозуміє, що бути "знищеним без пардону" нікому не мило, а так ми все ж маємо надію, що "під захороною" наших добровільних кермачів ми ще наживемось на світі. Шкода тільки, що наші "русини з природи більше чутливі, податливі, повільні і уступчиві" (се ж "цілий учений світ признав", то вже нічого не порадиш!), а ті кляті, загонисті, агресивні, нетерпілі москалі мають далеко проворнішу вдачу. Де вже, коли Богдан Хмельницький (не по-так нас був!) ні з того ні з сього взяв та й піддався державі "мішанців", хоч на Україні про те нікому й не снилось, бо вона ж (Україна) і "не мала нічого спільного з московською державою".

Нет, не права она в оценке своей публицистики: "як зостаріється, то хоч викинь". Еще вчера по радио В. Яворивский, читая записки "Павла Халепського" (XVII в.), горько горевал о том, какой прекрасный полководец был Богдан Хмельницкий, но зато какой же плохой политик (не чета сегодняшним). А москали у него все те же: "Кляті, загонисті, агресивні, нетерпимі" (При этом из записок целенаправленно выбирается что похуже — о русских, а что получше — об украинцах. Но иногда, невольно, проскальзывет и правда. Например, описывая чигиринскую ставку Хмельницкого, Павел Алеппский мимоходом замечает, что южнее Чигирина хозяйничают татары и турки. Взглянув на карту, каждый легко убедится, каким маленьким кусочком "соборной" Украины владел гетман до тех пор, пока не позвал на помощь "мішанців").

Вторая передовица прибыла в газету от украинского патриота с Тернопольщины: "Справді, то не допись, а ціла поема! Які величні постаті: митрополит, Барвінський, Вахнянин!" Примечание: "Митрополит Сембратович Сильвестр (1836–1898), у 70-ті роки професор догматики Львівського університету, редактор реакційної газети "Руський Сіон"; з 1885 р. — уніатський митрополит". В 1895 году униатский митрополит стал кардиналом в Риме. Это означает, что в принципе он мог бы стать и римским папой (который избирается из кардиналов). И вот раздается голос из Тернополя. "Він гукає: "Хто понижає нашого владику, понижає нас всіх; проти нього виступимо всі!"

Украинка все это высмеивает сначала в прозе, а затем и в стихах. Одновременно со статьей в журнал была послана ее сатира "Пророчий сон патріота", в которой с иронией говорится об униатской церкви св. Юра во Львове:

…хто бачив Святоюрські вежі,Староруські Золоті ворота, —Що для нього Колізей і Форум,Капітолій і Тарпейська круча?

Затем она высмеивает желание украинского патриота иметь украинского папу Римского:

…Хтів промовити щось, але прокинувсьІ покликнув голосом великим:"Гей, на бога, милі руські браття,Хоч би всім нам згинути судилось,Мусим мати свого кардинала!А вже сам він дійде до престолу".Вже ж бо сон мій не зовсім даремний,Бо казала так моя бабуся(То ж була сама народна мудрість):Сон, що сниться у неділю рано,Вроду-звіку не минає здарма.

Насмехается Украинка и над украинской "просвітой": "Ми ніяк не можемо зрозуміти, що то має значити: "своя питома, народна просвіта", без котрої увесь наш рідний край мусить неминуче загинути. А вже ж таку поважну річ слід би нам пояснити докладніше, щоб і ми знали, як нам ратувати наші занапащені душі. Читаючи, що без питомої, народної просвіти "несть спасенія", ми пригадали одну дуже тяжку хвилю з нашого життя: одного вечора, вислухавши промову про конечну потребу "науки на національному ґрунті", ми вдались до бесідника, молодого українського патріота: "Скажіть, добродію, що, властиве, має значити "наука на національному ґрунті"? Чи се значить, що ми мусимо винайти яку спеціальну українську математику?" Бесідник глянув сурово і промовив катоновським тоном: "Що ви за українець, коли не розумієте таких простих речей?" Ми десять раз вдавались до різних патріотів з нашим питанням і десять раз чули однакову одповідь. Ми б дуже хотіли обернутися з сим питанням ще до буковинських патріотів, та страшно, що вони розсердяться і почнуть нас "нищити без пардону". Краще мовчати".

С этими резонными вопросами классика можно обратиться и к современным "патриотам": що то має значити "своя питома, народна просвіта", без котрої увесь наш рідний край мусить неминуче загинути"; "що, властиве, має значити "наука на національному ґрунті"? Чи се значить, що ми мусимо винайти яку спеціальну українську математику?" И куда же обращаться, если не в "Просвіту"? Павло Мовчан (ее руководитель) наверняка ответит: "Що ви за українець, коли нерозумієте таких простих речей?" А потом добавит: "Якби ви вчились так, як треба…" Впрочем, недавно украинское радио сообщило нам, как выглядит современная "спеціальна українська математика". В Украине готовился многоязычный словарь математических терминов. Но когда канадский спонсор узнал, что среди прочих языков будет представлен и руссский, то отказал в денежной помощи. Вывод: нужно выбросить русскую математическую терминологию (не от денег же отказываться). Вот и будет "спеціальна українська математика". Впрочем, это уже не математика. Это зоология.

Однажды (9. 05. 07 г.) на украинском радио А. Погрибный, жалуясь, что горожане Украины не торопятся переходить на украинский язык, назвал эту ситуацию "дияволіада". Судя по всему, его абсолютно не интересовало содержание того, что писали на украинском языке Украинка, Шевченко, Франко и некоторые другие. Но ведь это и была самая настоящая "дьяволиада" (например, Франко требовал: "нехай прийдеться й чорту душу дати, а сповняться бажання всі мої").

Позже Украинка писала во Львов: "Попросіть Павлика зібрати все, що він друкував проти Грушевського і його кліки, проти Барвінського…" Нет, что ни говори, а ее публицистика актуальна и сегодня. Например, вслед за ней можно сказать следующее: "Формулка "Яворівський + Мовчан = український народ" робить справді гармонійне враження". Или разобраться с тем, как выглядела "кліка Грушевського". И как она со временем видоизменялась…

4.5. Галичане

В Галичине, как и повсюду, симпатии Украинки были на стороне революционеров и безбожников. Ориентировку здесь, как и по любому другому вопросу, она получала от дяди. По словам Зерова, Драгоманов "пише до Лесі про галицькі відносини громадські і "галицьку політику викрутасів", сповіщає її про свої наукові, науково-популяризаторські та публіцистичні плани, нападається на тодішню українську літературу ("читаєш молодих літераторів наших і не можеш собі уявити, де вони вчаться"), рекомендує нові книжки…"

1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 ... 121

На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.

Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги

Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология

Оставить комментарий