Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Позже Украинка писала во Львов: "Попросіть Павлика зібрати все, що він друкував проти Грушевського і його кліки, проти Барвінського…" Нет, что ни говори, а ее публицистика актуальна и сегодня. Например, вслед за ней можно сказать следующее: "Формулка "Яворівський + Мовчан = український народ" робить справді гармонійне враження". Или разобраться с тем, как выглядела "кліка Грушевського". И как она со временем видоизменялась…
4.5. Галичане
В Галичине, как и повсюду, симпатии Украинки были на стороне революционеров и безбожников. Ориентировку здесь, как и по любому другому вопросу, она получала от дяди. По словам Зерова, Драгоманов "пише до Лесі про галицькі відносини громадські і "галицьку політику викрутасів", сповіщає її про свої наукові, науково-популяризаторські та публіцистичні плани, нападається на тодішню українську літературу ("читаєш молодих літераторів наших і не можеш собі уявити, де вони вчаться"), рекомендує нові книжки…"
В 1891 году она лечилась в Вене и тесно общалась с некоторыми галичанами: "Думала, що справді без попівства і крайнього клерикалізму тепер в Галичині нікуди й поткнутись, — але тепер мені це все інакше стало в очах… З усіх трьох галицьких русинських партій радикальна мені здається найпрогресивніша і найрозумніша; я думаю, що коли вона розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд. Може, я того таких думок набралась, що тепер усе моє около радикальське, бо ціла "Січ" належить до радикалів, — не знаю, чи се від того, але тепер мої думки такі". "Січ" — студенческое общество в Вене. "Русько-українську радикальну партію" основали в 1890 г. драгомановцы Франко и Павлык: "галицкие радикалы образовали Украинскую радикальную партию, которая под руководством Драгоманова вела революционную пропаганду" (16, 396). Франко так характеризовал ее программу: "Майже ідентична з соціал-демократичними партіями". В программе он писал: "У справах суспільно-економічних партія змагає до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, то є, хоче колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних" (6).
"Правда, що попівство, разом з клерикалізмом всякого розбору, ще міцне в Галичині, але тим більше треба з ним боротись, а не потурати йому, бо воно може висмоктати всі здорові соки життя з народу. Врешті, народ галицький зовсім не такий вже сфанатизований до унії чи до якої іншої форми віри (не кажу до самої віри), як то хочеться представити попам. Тепер уже витворюється в Галичині інтелігенція непопівська, і дедалі її все більше стає, і дедалі вона все більше ваги набирає, та хоч вона сама вийшла (по більшій часті) з попівства, але, звичайно, сама вже геть-то одійшла від попівських традицій. Отже, коли бі ся невеличка (тим часом) інтелігенція заплуталась у клерикалізмі — щирому чи у даному, — то се було б дуже погано і згубливо для країни". Непонятно, правда, для какой именно "країни" было бы губительно иметь христианскую интелигенцию. Наверное, в этой логике — для любой.
"Хоч галичани (пам’ятай, далеко не всі) вище нас стоять у громадських думках і справах, зате загальна просвіта у них далеко нижче нашої; я чула се давно, але не думала, щоб се було настільки правда. Крім того, у радикальській громаді тримається напрямок (дай боже, щоб він не довго протримався!), подобний тому, який був у російських "народників", — а власне, антипоетичний і антиартистичний (a la Чернишевський, Писарєв et tutti quanti), тут можливі ще суперечки, подібні таким: що краще — Шіллер чи нові чоботи, Венера Мілоська чи куль соломи і т. п. Правда, це все у них провадиться не так гостро і дико, як у росіян, певне, поетична українська натура і європейська культура не допускають до того, але все ж цей напрямок єсть. Щодня я мушу стинатися з "січовиками" за неоромантизм, за поезію". Перед дядей-атеистом она демонстрирует свое презрение к галицким народникам: "Що ж до народовців… вже тая "політика", "лояльність", криві дороги, що ведуть до високого ідеалу, "повага до народних святощів", "уміркований лібералізм", "національна релігійність" etc., etc. — все оте вже так утомило нас, молодих українців, що ми раді б уже вийти кудись на чисту воду з того "тихого болота". И действительно: что может быть утомительнее уважения к народным святыням и национальной религиозности?
Говорит она ни более и ни менее, как от имени всей передовой Украины: "Тепер, я думаю, галицькі симпатії на Україні мусять змінитись… Дізнавшись, яка-то єсть радикальна партія, наші люди (звичайно, не всі, а хто більше тямущий) перенесуть свої симпатії на радикалів. Не знаю, яка буде з того користь для Галичини, але для України то мусить якась бути, бо, може, ті гостріші радикальські ідеї трохи розбудять нашу оспалу та прибиту громаду та поможуть виплисти на чистішу воду… Біда, що більшість нашої української громади сидить на самій нужденній російській пресі, а через те не бачить як слід світу — ні того, що в вікні, ні того, що поза вікном. Як я побачила тут у Відні російські газети, то мені за них "вчуже стыдно" стало, а надто було жаль бідної російської публіки… Та вже тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке "западничество", що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італьянської мови, аби могти читати чужу літературу. Се мене дуже тішить, а що це недавно мені приходилося з тими самими людьми, що тепер учать чужі мови, змагатися за те, чи варто учитись чужій мові при такій чудовій літературі, як російська. Я надіюся, що, може, як більше знатимуть українці чужу літературу, то, може, згине з нашої літератури отой невдалий дилетантизм, що так тепер панує в ній". Дилетантизм, как известно, бывает только от подражания Толстому или Достоевскому. А от подражания Гейне или Гюго никакого дилетантизма отродясь не бывало.
Украинка "утешает" Павлыка: "Що до моральної біди, то журитись не варт, бо при теперішніх обставинах я, наприклад, не хотіла б навіть, щоб мене ніхто не лаяв, бо то вже було б якось занадто мирно, а я не тримаюсь московської приказки: "Худой мир лучше доброй ссоры". Добрая ссора — это всегда хорошо. А оппоненты радикалов — просто качаны капусты: "Сподівалось, що помалу все направиться, бо ще таки на світі не сама "капуста головата" заосталася… Тепер же маю причини думати, що "страх иудейский" ще гірше опанує капусту головату всяку та лицарів телячого ордену, вони-бо сподіваються, що можуть від нечистої сили у печі замазатись, та, здається, даремна надія". Еще Шевченко учил: "А на громаду хоч наплюй! Вона — капуста головата". Так они всегда и действовали.
До поры до времени Украинка смотрела на мир глазами Драгоманова. Вот он публикует "Чудацькі думки". Она рапортует, говоря о себе во множественном числе: "Я знаю людей (із молодих), що перше з великим пієтизмом відносились до галицького народовства, до нашого українства, потім до угоди і цілої тої галицької біди, так званої нової ери, так навіть, що не допускали жодної критики на се все, казали, що нам ще рано критикувати старе, бо ми ще нового нічого не зробили, а от народовці — на них і світ держиться, повали їх, то й все завалиться. Тепер же сі люди — найбільше під впливом "Чудацьких думок" — стали якось критичніше задивлятись на справи та навіть бажають безпощадної критики на наше національство, критики що б там не було, хоч би їх самих та критика мала розбити… Тільки все ж казенна обмежованість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей".
Драгоманов задавал тон в отношениях к различным галицким движениям. В начале 1893 года он пишет к Франко: "Зараз мені принесли от Товариства імені Шевченка новий статут і вмісті просьбу вступити в члени. Не знаю, що робити. Одмовити, — скажуть народовці: бач, прохали, сам не схотів, — пристати: противний Барвінський, — та і Вас, і Павлика вони не прийняли". Через два месяца — тому же корреспонденту: "З товариством Шевченка я скінчив, — написавши, що в теперішню хвилю не можу до него приступити. Головний резон — президентство Барвінського. Після проби в "Правді" і при політиці Барвінського, хто його зна, куди вступиш з таким шефом". Вместе со старшими товарищами колебалась и Украинка: "В галицьких справах я дедалі то гірш гублю нитку — хто за попів, хто проти попів, хто помимо попів? Се якась нещасна хаотична країна, і коли б уже скоріше знайшовся такий бог, щоб сказав: "хай стане світло!" та й відрізнив би тьму від світла. Тільки, звичайно, се марне бажання, бо де вони тепер, тії боги. Франко, здається, видумав собі щось немов на угоду похоже, бо дуже його багато скрізь видно поміж народовцями, я чогось думала, що він може с ними знов до такої доброї згоди дійти. "Остаточно" (як кажуть галичани) я ніяк не можу постерегти логіки в поступуванні "січовиків" та й інших — то вони з тими попами на взаєм лаються і "собак вішають", то знов усякі ґречності і прихильності строять для якихсь там клинів. При такій політиці, здається, вся надія на те, хто більшим дурнем по-кажеться і дасть себе одурити. А що ж буває, як усі однаковими дурнями покажуться? Але я справді не розумію, що за діло усім тим людям до попів і що вони їх обходять?.. Ет, коли в яке галицьке діло не вступи, то аж ноги в’язнуть, таке воно завжди неподібне виходить. Завжди вони якихсь клинів, сіток, інтриг наставляють, і коли, після довгого перериву, глянути у їхні справи, то аж голова запаморочиться від трудності орієнтування в них. Через те я думаю, нема тяжчої та маруднішої роботи, як робота українського галицького публіциста, і приступатись до неї треба з міцною головою та твердою вдачею. Не знаю, хто настояще винен у такому стані, тільки він дуже тяжкий і заморочний".
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
