Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Ніколи не було в ній якоїсь жіночої манірності чи огидливості, властивої вищим класам, але завжди гидувала, коли щось безобразне і гидке виводиться не для якоїсь художньої мети або ідеї, а ні з того ні з сього, додам від себе, щоб пояснити, наскільки я розумію її відношення, отак для приправи, або як нижчі класи великоруської людності вживають лайку для оживлення оповідання".
Получается, что украинец Винниченко с его "звичайною грубістю" ведет себя как "нижчі класи великоруської людності", которые (чего греха таить) "вживають лайку для оживлення оповідання". И Украинка не "гидувала"? Нет, она же знала: он не виноват. А кто виноват? Известно кто: старший брат. Винниченко, правда, был сыном украинского чабана, но ведь для "нижчих класів малоруської людності" ругань не характерна? Это общеизвестно.
Она "журилась тим, що не бачила в ньому ніяких інших впливів, окрім впливу російської літератури". Но этому горю легко помочь: "Як довідалася, що він оселився в Парижі, зраділа, надіючись, що він добре пізнає французьку літературу, але потім розчарувалася і казала, що коли в чому видно, то тільки в оживленню фабули його п’єс, але інтрига найбільшого "Натуся" стала в стилі французьких фарсів нижчого ґатунку". И кто же виноват? Известно кто: французы-лягушатники. Ведь в украинском писателе в принципе никакой гнили быть не может. Это "золотое правило" националиста: свои портянки не воняют. Но как же быть с народной мудростью ("свинья грязь найдет")? А это не про нас. Это про соседей.
Говорит Квитка: "Деволюція Винниченка до амфібій глибоко схвилювала Лесю…" Караул! Что стряслось? Сначала речь шла про "творчість Винниченка і його еволюцію", а теперь вдруг началось обратное развитие ("деволюція до амфібій"). Может писатель стал лягушкой или человеком-амфибией? К счастью, нет. "Амфібія" означает всего-навсего "амфібіальний письменник". Оказывается, с Винниченко произошло огромное несчастье: он стал писать не только на украинском, но еще и на русском языке.
Забужко: "Її безмірне обурення Винниченком — котрий ніяких "70-х років" уже не пам’ятав, жив на Чикаленкову стипендію, постійно скаржачись своєму спонсорові на безгрошів’я, і, зрештою, ображений неуспіхом в українських видавців, вирішив був "перейти в російську літературу" й не без сарказму писав про "благородний гнів" з цього приводу "щирих" наших, і Лесі Українки зокрема: "…Що казати про "рядових", коли Леся Українка і та накинулась була на мене за це, а, мабуть, ні один не спитав ні себе, ні мене, чи я маю що їсти". Особливо пікантно, що це пишеться спонсорові (!), — "бізнес-хід", цілком упізнаваний і для нашого сьогодення" (10, 481).
Итак, по свидетельству Квитки, "деволюція Винниченка до амфібій глибоко схвилювала Лесю, а також і підробка під російського читача в трактуванні українського елемента в російській повісті "На весах жизни". Про "Весы жизни" она писала матери в 1908 г. из Ялты: "Єсть у нас квартиранти — два молоді кацапчики — "третий элемент" тутешнього земства й управи, хлопці спокійні і нам клопоту не завдають, бо і не обідають у нас. Обоє "северные", аж з Вологди. Часом розказують цікаві побутові анекдоти про свою сторону, наприклад, як там баби кладуть в молоко "холодяночки" (жаби), щоб воно не кисло, і теє молоко п’ють усі. Наша перещеплянка мало не зомліла, вжахнувшись такого звичаю. Оце поки я не могла нічого писати, то чимало перечитала з російських новинок, що понадавали мені знайомі. Читала "Шиповник", "Землю", "Знание", "Жизнь" і "содержание оных" здебільша "не одобрила". Да, оскудение… Найбільш інтересні Муйжель і Шолом Аш, решта претенціозні і малоінтересні. Андрєєв коли б не скінчив, як Мопассан, я це серйозно надумала після його "Проклятия зверя". Утручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Іменно це найбільше прикро мені й в ославлених "Щаблях життя"… Так наче люди з зав’язаними очима пишуть".
Но поскольку Винниченко все же "амфібія", то упомянутые дефекты присущи не только русской литературе, но и украинской. Но все равно: жабы остаются всецело за кацапами. В порнографии еще куда ни шло, но в таком "збоченні" украинцы не повинны. Пусть "порнографія, сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем", но украинцы — не лягушатники. Французы — да. Русские, как выяснилось, тоже. Но украинцы — никогда.
А искушение было: "Як Винниченко запросив її до участі в журналі "Дзвін", вона, живуща далеко і не знаючи, хто, власне, там дає тон, дуже вагалася між симпатією до напряму журналу і антипатією до такої позиції в національній справі, яку зайняв представитель журналу Вин-ниченко, з яким, власне, і треба було їй трактувати". Очень понятные колебания. Не так ли себя чувствовала Гуттиэра, получив предложение от Ихтиандра в романе "Человек-амфибия"?
"Довге і мучительне вагання було розв’язане тим, що вона написала "Оргію", яку і послала до журналу. Отже, генезис сеї речі має безпосередній зв’язок з поводінням Винниченка". "Оргія" будет позже, а пока читаем Квитку: "Здається, по зрозумілій психології, багатьом note 12, збуреним збоченням Винниченка, і твори його почали здаватися гіршими". Психология понятна: что хорошего может написать подобный "збоченець".
"Може, почасти се було слідне і на погляді Лесі на "честность с собой", яку вона, здається, нижче ставила, ніж варто. (Що ж до "Весов жизни", то вони, здається, викликали однодушне непохваляння навіть у російській критиці)". Ничего удивительного: в любой культуре всегда найдется свой дон Педро Зурита (охотник на Ихтиандра). И не один. А про русскую критику и говорить нечего: там таких много. Но, к счастью, в любой культуре всегда найдется и своя Гуттиэра. А в украинской — тем более: "Зостаючись глибоко враженою і розхвильованою поведінням Винниченка, вона віддала належне описові Парижа в повісті "Посвій" (саму повість вважала невдалою). Казала, що сей опис — один з шедеврів українського письменства взагалі. Знаходила в Винниченка дані на великого писателя побуту (при тім побут селян, робітників і малоосвічених людей удавався йому лучче). Вона вважала згубливим його проповідництво нових моральних учень, бо знаходила, що сі учення і не нові, і що в Винниченка замало освіти, щоб поучати інтелігенцію. Потім знаходила, що сим проповідництвом Винниченко сам зводить себе до положення хвилево знаменитого писателя, тим часом як, прогресуючи в напрямі "Голоти", він писав би для вічності".
Итак, по мнению Квитки, винниченкову "честность с собой"… вона, здається, нижче ставила, ніж варто". Речь идет о романе "Чесність з собою" (1911). По мнению нью-йоркской исследовательницы М. Ревакович: "Немає сумніву, що в романі "Чесність з собою" Винниченко виступає на захист статевої свободи. Його жіночі персонажі значною мірою віддзеркалюють зміни, які сталися в суспільстві fi n de siecle у сфері сексуальності. Героїні цього Винниченкового роману виявляють значну міру сексуальної свободи і відмовляються йти сліпо за встановленими традиційними нормами поведінки у сфері сексуальних стосунків".
Что же касается его первого романа "На весах жизни", то там "перед читачем проходили Париж, побут багатоликої, пістрявої політичної еміграції, падіння, біль, метушня й страждання, нерідко відмова від попередніх ідей з боку людей різних поглядів, різних партій". Все это очень не нравилось Украинке. Страшно не понравилось и "буревестнику революции", который очень обиделся за правду о жизни революционеров. Он сравнил автора с давно ненавидимым Достоевским и отказался печатать роман: "Горький рішуче не прийняв "На весах жизни", мотивуючи свою відмову "несвоєчасністю" твору та його ні-бито ідейною близькістю до "антинігілістичної" літератури… Горький вважав невідповідним на початку нового піднесенння визвольного руху опублікувати в "Знании" твір, що містив сцени занепадництва, відчаю, ренегатства політичної еміграції. В той час, як Амфітеатров бачив у романі "страшну правду", Горький з ним не погоджувався і писав у своїх листах про "вєхізм", "ропшинізм", паплюження російської історії в сучасних творах і в романі "На весах жизни" зокрема. Він твердив про "злопыхательство" автора, більш сильне на його погляд, аніж у "Бесах" Достоєвського, "а уже как зол был старый демон".
"Ропшинизм" происходит от псевдонима известного террориста Бориса Савинкова (Ропшина). Естественно, что активным революционерам Винниченко и Савинкову было изнутри виднее, чем дышат революционеры. Не удивительно поэтому, что коллега Горького писатель "Амфітеатров заперечував закиди щодо "ропшинізму", висловлював деяке незадоволення з приводу головного героя роману, але підкреслював правдивість зображення письменником течії емігрантського життя ("В некоторых его страницах я узнал лица и деяния, о каких в архиве моем имеются человеческие документы"), життєвість багатьох персонажів та "превосходную живопись" твору. "Вы говорите, — продовжував він у листі до Горького, — сам Достоевский не выдумал подобного. Конечно, не выдумывал и не мог выдумать. Жизнь попроще была, не прошла сквозь сверхчеловеческую школу". Внутрішня полеміка не вплинула на рішення Горького: роман "На весах жизни" не був прийнятий "Знанием". Амфитеатров не знал, что сам директор "сверхчеловеческой школы" прошел через школу Достоевского. Историкам философии хорошо известно, что Ницше конспектировал романы Достоевского (во французских переводах) и заимствовал некоторые свои "знаменитые" идеи у героев Достоевского (Раскольникова, Кириллова, Ставрогина и прочих). Таким образом, Ницше сам — не более, чем один из героев Достоевского. Не говоря уже об армии ницшеанцев (а имя им — легион).
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
