Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Наконец свободен: "Молоде подружжя Русових зустрілося з Драгомановим у Відні, коли він тільки-но починав своє нелегке емігрантське життя. У 1905 р. Софія Русова писала: "он был как-то лихорадочно возбужден, говорил много о Малороссии, о безобразной инертности ее общества, о необходимости нового направления, говорил убежденно о том, может и должен сделать для своих земляков. В его лице, в его голосе, во всей цельности его образа чувствовалось, как всецело, безвозвратно он предан своей задаче: образованию сознательной политической демократической партии в Малороссии и в Галичине". В другом месте она вспоминала: "Він був у піднесеному настрої, вірив, що його праця на еміграції, вільна й незалежна, матиме політичне значення і уявляв собі її в двох напрямках: 1. критика політики російського уряду і політичне виховання України і 2. ознайомлення Європи з правдивим становищем України… На кінець він повів нас до величезного Рінгтеатру на оперу Вагнера "Кола ді Рієнцо". Драгоманов захоплювався постаттю цього італійського революціонера…"
В отсутствие цензуры можно было отвести душу и говорить все, что в голову взбредет (но, разумеется, только о русских, а не о европейских, делах): "В таких державах, як Росія, не можна й говорити ні про яку сталість праці, ні про який закон. Там всякий час треба бути готовим боронити не то свою працю, а й думку й шкуру просто револьвером од царських беззаконників". Неужели бедный доцент вспоминал, как из опасения за свою шкуру, он ходил с револьвером по Киеву? Или просто привычно врал (как делали в этой семье все — от мала до велика)?
"Переїхавши до нейтральної Швейцарії, Михайло Петрович у листі до Суворіна (листопад 1876 р.) написав: "Мои корабли сожжены, и пока в России не будет конституции, я в нее не вернусь. Здесь же я не затем, чтобы молчать и прятаться". У першій половині 1878 р. побачило світ перше число збірки "Громада"… Часопис передбачав висвітлювати справи політичні, господарські та освітні… Довкола "Громади", яка стала першим українським політичним журналом, утворився так званий Женевський гурток — зародок українського соціалізму… Прихильність до соціалізму як до ідеології соціального перелаштування суспільства Михайло Петрович зберіг на всіх етапах свого життя і творчості".
О своих утопических целях он писал: "Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей й товариств. Це діло не зовсім таки нечуване на нашій Україні. Наша Січа Запорозька була подібною ж вільною спілкою: кожний міг прийти до неї й одійти, коли хотів. Кожний приставав до такого куреня, до котрого хотів; кожен курінь був спілкою вояцькою й господарською, котра працювала спільно й вживала своє добро в спільному будинку… Тепер ніхто ще не може сказати докладно ні того, коли, наприклад, світ дійде до таких безначальних порядків, про які сказано вище, ні всіх доріг, якими він дійде до них. Цілком такі порядки тільки тоді можуть бути й в одній якій країні, коли вони будуть на всьому світі, бо тільки тоді зовсім перестане потреба в вояках і купцях, з котрих скрізь і заводиться панство й багатирство, а за тим і начальство. Для таких порядків мусить також, щоб не було попівства й віри, з котрої виходить попівство, бо попівство теж панство й начальство, а віра заводить незгоду між людьми. Замість віри мусить бути вільна наука… В Західній Європі й Америці єсть вже сотні тисяч людей, котрі просто прямують до таких порядків. То партія со-ціальна, громадська, соціалісти-громадівці. Почавшись серед деяких людей з самого панства й купецтва, котрі провели далі думки XVIII століття про волю й щастя кожної особи (Р. Овен, Сен-Сімон), думки громадські дедалі притягали до себе і чорноробів і людей великої науки й розуму (Луї Блан, Прудон, Лассаль, Маркс, Дюрінг, в Росії Чернишевський) і тепер стали вже чималою силою, на котру мусять вважати й байдужі й вороги… Повне ж безначальство, повна воля кожної особи завше зостанеться ціллю всіх порядків, чи по малих, чи по великих спілках, так само як думка вменшити до 0 перешкоду од тріння в машинах… Ми бачили вище, що українські письменні люди й українське мужицтво прийшли до того, що їм нічого не остається далі, як просто пристати до думок європейських і американських громадівців і по-своєму прикладати їх на своїй землі". И сегодня не перевелись желающие сидеть в своем курене и сводить к нулю силу трения.
Революционер Л. Дейч вспоминал 70-е годы: "Драгоманов был тогда несомненно социалистом, даже "анархистом", хотя и "умеренным". Человек с большой эрудицией, особенно по истории, он был знаком со всеми социалистическими учениями, начиная с утопических и кончая современными. Но, как во всем, Драгоманов и по отношению социализма был своеобразен. Он решительно ни с одной из социалистических систем не был согласен, находя в каждой из них те или иные изъяны, неверности. Но он не выработал и не старался пропагандировать какую-нибудь свою самостоятельную теорию. Для него социализм был важен лишь как идеал, более или менее отдаленный: когда-то он еще осуществится! Или, как он довольно недвусмысленно выразился в одном из своих малорусских произведений, "се діло затяжне!" Поэтому не стоило, мол, терять время на споры об этом отдаленном идеале".
И тем не менее, при таком расплывчатом представлении о "светлом будущем", он развил бурную революционную деятельность. "Драгоманов разом з дружиною і дітьми займав найбільшу серед емігрантів квартиру в Женеві. Тому він запропонував щотижневі зібрання у своєму помешканні". Очевидец вспоминал: "Совершенной новостью для эмигрантов явились большие, устроенные Драгомановым, политические собрания, на которых обсуждался вопрос об организации единой социально-революционной партии, — но на федеративных началах и с делением по принципу национальностей".
Национализм Драгоманова опирался на "принцип національного самовизначення, обгрунтований швейцарцем Й. Блюнчлі: "Скільки народів — стільки держав". Учитывая, что на земле существует несколько тысяч языков, легко себе представить кровавую мясорубку, которая начнется, когда каждый народ начнет "національні змагання за власну державність". (Например, недавно меджлис крымско-татарского народа провозгласил курс на свою собственную "незалежну державу"). Но Драгоманов всегда знал все и лучше всех. По свидетельству очевидца (А. Гольштейн): "Його власна думка була глибока й зовсім самостійна; він ніколи не зважав на які б то не було ходячі, загальнопоширені міркування. Так він думав, і що б не думали інші, це йому було зовсім байдуже. Рідка самостійність думки завдала йому багато неприємностей, але він думав і говорив тільки своє. Він часто з захопленням повторював слова Лютера: "На цьому я стою; інакше я не можу", очевидячки, пристосовуючи це й до себе".
Другой очевидец (бакунист Л. Дейч): "Как сын Украины, разделенной между тремя государствами, Драгоманов являлся ярым противником всякого централизма… В своих нападках на централизм Драгоманов является самобытным, своеобразным националистом: он требовал полной самостоятельности решительно для всякой народности, как бы незначительна она ни была. Он желал, чтобы каждому представлена была возможность всестороннего развития его языка, литературы, общественной жизни". Его современные украинские последователи, очевидно, должны выступать за "полную самостоятельность" крымских татар и против украинского централизма.
"Михайло Петрович був переконаний, що пропаганда прогресивних ідей, у тому числі соціалістичних, має вестися мовою того народу, серед якого вона здійснюється, а не панівною мовою держави". Вопрос о языках являлся, таким образом, самым радикальным для Драгоманова. По поводу его он готов был вести бесконечные споры, во время которых чрезвычайно горячился и даже доходил до колкостей и резкостей, обзывая несогласных с ним якобинцами, "государственниками", что в те времена считалось бранными словами, а то и просто "великорусскими чиновниками, переодетыми в социалистический мундир" (Л. Дейч). "Завжди спокійний і врівноважений, Драгоманов помітно нервував, коли заходилося про мовне питання". А что бы он сказал о сегодняшних "державниках", если для него слово "государственник" было бранным?
"Принагідно згадати про його знання інших мов. Очевидці свідчили, що він "зовсім не здібний до чужих мов. Після довгого життя в країні французької мови (Швейцарії), він так і не навчився бодай пристойно розмовляти по-французькому. А теоретично він знав французьку мову прекрасно, міг виправляти помилки в шкільних писаннях своїх дітей. Йому був чужий дух мови, розуміння його відтінків… Від краси й блиску розмови Михайла Петровича нема й сліду в його писаннях. Їх мова важка, навіть незграбна, суха. Дехто думав, що це залежить від того, що він писав великоруською мовою, а не своєю природною… Але справжні хохли, з селян, казали, що Драгоманов зовсім погано розмовляє по-українському, що зрозуміло при його великорусткій освіті: від перших класів гімназії до магістерської дисертації". У цьому сенсі Олександра Гольштейн наводить цікаву подробицю. Коли вона порекомендувала Драгоманову прискіпливіше "обробити мову своїх творів", він зовсім поважно відповів: "Книга, добродійко, не повія і ніяких оздоб не потребує"… Згадуючи про те, як Михайло Петрович готував свої твори, його донька зазначає: "Часто я переписувала батькові статті… Узагалі його письмо було страшенно погане, що далі, то гірше і дрібніше; й я собі попсувала очі, переписуючи його писання… Помагаючи отак йому, я часом дорікала йому, що він кохається в довгих періодах, стиль німецьких учених!.. "Кому треба, той прочитає й так!" У цьому він, здається, помилявся й судив по собі… Батько не в’являв собі добре середнього читача, котрого тяжкий стиль примушує кидати книжку… Це все торкається лише його наукових праць. Зате в маленьких брошурах його журналістичний стиль був надзвичайно живий, повний гумору й сили…"
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
