Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
У брата Якова были другие стихи. Сначала он увлекался гражданскими мотивами, о чем свидетельствует его стихотворение "Греция":
О, Аристидов век, о, век Алкивиада!Отчизна Пиндара, Сократа, Мильтиада,Отчизна славы и богов,Свободы, доблести, умов!
Но, судя по стихам "К моему гению", душевного покоя не имел:
Напрасно, добрый гений мой,Ты, мне даря святые вдохновенья,Дружишься с грустною и сирою душой…И для чего радушный твой привет,Когда в твою безбрежную обительТоска души один путеводитель,Яд зависти — один тернистый след,Мечта бессмертия — химерная отрада,Убожество — печальная награда?!
Стихотворение лирическое, а следовательно — автобиографическое. И написано было, очевидно, уже после того, как Яков (благодаря брату Алексею) отделался легким испугом при расследовании деятельности декабристов.
Украинка не знала правды про деда-декабриста. Поэтому безмерно гордилась его мифическими подвигами. Когда в 1903 г. Павлык предупреждал, что в случае переезда в Галичину ей придется жить тихо и "скинутися всякої політики", это вызвало бурный протест. Мол, аполитичное поведение пристало не ей, а кому-нибудь другому, поскольку "у нього в родині не було декабристів, соціалістів-емігрантів і радикалів-засланців. Він не памятає 70-х років!" И вот, оказывается, среди этих "емігрантів" и "засланців" затесался один засранец: "декабрист"-коллаборационист. Украинка и ее сестра Ольга могли не знать подробностей биографии "дедушки Якова". Но их мать и дядя не могли их не знать. Поэтому они сознательно дезинфомировали детей, культивируя легенду про отважного декабриста и "жертву царизма".
По последним данным, Драгоманов считал, что "члени Товариства об’єднаних слов’ян не виділяли української нації у самостійну, а тому в їхніх програмних документах "не видно й сліду національної української самосвідомості"… Одним із перших М. Драгоманов також з’ясовує причини слабкості і "трагізм загибелі" Товариства об’єднаних слов’ян, яке не зуміло "пустити коріння в масу навколишнього населення", не використало "вільнолюбивих традицій українського народу". Члени товариства, на його думку, не мали почуття української самосвідомості, що зумовило злиття їхньої організації з Південнним товариством, яке сповідувало "змовницько-централістичні" цілі й правила. Власне, це й призвело до того, що ідеї Товариства об’єднаних слов’ян "майже зовсім безслідно" загинули для "їх сучасників та найближчих нащадків". В том числе — идеи "дяди Якова", несправедливо обделенного крепостными душами и чином.
5.3. Дядя самых честных правил
Будущие воспитатели и дезинформаторы Украинки Михаил и Ольга (О. Пчилка) родились в семье Петра Драгоманова. Он "залишався в Петербурзі до року 1838, коли залишив службу й в ранзі урядовця VIII класу повернувся на батьківщину" (11, 55). Далее "набув собі садибу в Гадячі, перебудувався й оселився там" (11, 55). Пошли дети.
Ольга Петровна (О. Пчилка) вспоминала в 1926 году: "Правда, через довге пробування батькове в Петербурзі московська полуда на ньому була дуже міцна, але й її пробила до певної міри місцева українська течія, а се відбивалось і на наших враженнях дитячих". Что же такое эта "московська полуда", которую получают "через довге пробування в Петербурзі"? Немного выше она писала, как в Петербурге "Яків і Петро прилучались до передових кругів тодішньої столичної молоді". Может быть "полуда" — это идеи декабристов? Но нет, содержание "передовых" революционных идей ее вполне устраивало. И советское правительство это ценило: "1925 року за заслуги Олени Пчілки в розвитку літератури, науки і культури її обрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР". Как раз в это время украинские большевики проводили политику украинизации. Это называлось "национал-большевизм" (не путать с национал-социализмом). Так что "московська полуда" — это русский язык. Биограф пишет: "Прикметно, що Петро Якимович Драгоманов (як і його брат Яків) свого часу писав вірші, які, зокрема, друкувалися в журналах "Гирлянда", "Северный Меркурий", "Сын отечества" та інших виданнях… Однак суттєвою відмінністю між батьком і дочкою було те, що Петро Драгоманов писав російською, Олена Пчілка — українською" (7, 38).
"Спочатку він служив виборним земським суддею, потім, залишивши службу, клопотався аж до смерти року 1864 свого, не дуже то великого господарства, збираючи українських пісень, пишучи українські й російські вірші, різні меморії та записки мовами російською, українською, французькою, німецькою, охоче допомагаючи в правничих справах незаможному населенню, постійно сварячися з цього приводу з місцевим панством. Він був одружений з панночкою-сусідкою Єлисаветою Цяцькою. Єлисавета Іванівна Драгоманова аж до кінця свого довголітнього життя розмовляла тільки українською мовою, вміла писати тільки своє прізвище, хоч дуже любила читати" (11, 55). Читала она на русском языке. Например, в 1882 г. О. Пчилка сообщала матери: "Науки же Леся проходит все, что и Миша; греческий и латинский языки даже лучше понимает, чем Миша. Ото вже письменна та друкована буде" (10, 251). Вот на каком языке читала мать Пчилки (тоже "московська полуда", хоть в Петербурге она и не бывала).
Сестра Украинки Исидора писала: "Батьки Олени Пчілки були культурні поступові люди, отже, дітей своїх виховували в ідеях гуманізму, співчуття до всіх покривдженних, любови до батьківщини" (11, 209). Только про любовь к Богу (первая заповедь христианина) ничего не говорится. Потому что прогрессивные "поступові люди" обычно эту заповедь считают "забобоном".
У них было шестеро детей, среди которых — Михаил и Ольга (О. Пчилка). Она вспоминала: "Михайло так писав про світогляд і напрямок батьків: "То була мішанина християнства з філософією XVIII віку та якобинства з демократичним цезаризмом… І та мішаниця релігії, не тільки обрядової, а релігії яко вищої ідеї християнства, з новішими ідеями гуманізму, повага до прав людини, відбилася й на взаєминах нашого батька з людьми близького оточення його… Либонь, ота мішаниця вищої християнської ідеї з філантропією водила нашого батька й до тих безпомічних людей, хворих на холеру. Михайло зовсім слушно дякує батькові й за те, що між ним і сином, "не було розладу морального й боротьби". Мабуть, се насамперед стосується до питання релігійного. Наш батько й мати були, відповідно своєму часові, люди дуже набожні і дітей старалися виховувати теж у дусі релігійному. Але Михайло зрання, ще в гімназії, досить грунтовно пізнався з позитивними науками, там же (ще в гімназії) перечитав багато творів, що, при його взагалі аналітичному розумі, могли надати раціоналістичного напрямку його думці; отже, ще в ранньому юнацькому віці відійшов Михайло далеко від релігійних переконань своїх старих… Одначе те радикальне розходіння думок в справі релігійній не викликало дійсно ні боротьби, ні ворожнечі в нашій сім’ї між старим і новим поколінням; я не пам’ятаю ні одного разу, щоб Михайло допустився різкої критики, а тим паче якогось грубого висміювання і зневажання — того, що для наших старих було святим…"
Перевоспитывать "своих старих" и критиковать их святыни — это не деликатно: они же "свои". А вот с чужими можно не церемониться и настырно развенчивать их святыни в ходе активной пропагандистской деятельности. Как мы помним, Украинка так же деликатно относилась к религиозным переживаниям своей любимицы Ольги Кобылянской, развивая бешеную активность в пропаганде воинствующего атеизма. (Очевидно, семейственность здесь была традицией, идущей еще от Алексея Драгоманова).
Пчилка: "Не пам’ятаю я такого, щоб наші старі картали когось із дітей за "вільнодумство". Тут була неначе якась мовчазна поспільна угода: я не перечу твоїй новій думці вільній, а ти не руш моєї. Така обопільна обережність, пошана лишилася на весь вік". Идиллия да и только. Одна их знакомая вспоминала: "Для свого часу Єлизавета Іванівна Драгоманова, мати відомого вченого, була досить передовою жінкою з революційними настроями. Думаю, що це був вплив її сина Михайла Петровича, якого вона дуже любила". Отец также внес свою лепту в развитие сына, который вспоминал: "Пристрасть до читання і до свого роду політики з дитинства перейшла до мене від батька". А что касается не "наших старих"? Им можно и нужно впаривать "нову думку вільну", приобретенную "ще в ранньому юнацькому віці" при помощи своего незаурядного "аналітичного розуму".
"В одному життєписі брата Михайла говориться, що в дуже молодому вікові він перебув добу російсько-патріотичну. Я такої доби в житті Михайловім не знаю… В гімназичних настроях Михайлових російського патріотизму не означилось нічим". Эти ее "Спогади про Михайла Драгоманова" начинались так: "Михайло вродивсь у 1841 році, а я в 1849-му". Следовательно, когда ей было 7 лет, ему — 15. Но, оказывается, пытливый семилетний ребенок был уже в курсе всех гимназических настроений старшего брата. Правда, уследить за ними было нелегко, поскольку эти настроения менялись: "Полтавські гімназисти були в той час, в кінці 50-х років минулого віку, під надихом українського націоналістичного руху, що доходив до них від кола загарливих старших патріотів українських, таких, як Пильчиков, Кониський, Милорадовичка та інших".
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
