Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Не сразу она стала марксисткой. Однако недовольство властями сопровождало ее с самого детства. Гейне о себе говорил: "Маршрут всей моей жизни лежал уже в моей колыбели". Почти то же можно сказать и о ней.
2.4. Первое стихотворение
Девятилетний ребенок в Луцке написал стихотворение "Надія":
Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія одна:Надія вернутись ще раз на Вкраїну,Поглянуть іще раз на рідну країну,Поглянуть іще раз на синій Дніпро, —Там жити чи вмерти, мені все їдно;Поглянуть іще раз на степ, могилки,В останнє згадати палкії гадки…Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія одна.
Что случилось? Кто обидел ребенка?
Сестра Ольга вспоминала:
"Весною 1879 р. заарештували в Петербурзі батькову сестру, нашу "тьотю Єлю", енергійну, завзяту людину, разом з тим дуже добру та справедливу. Леся з Мишею знали її з найменшого малечку і дуже любили та поважали за її хорошу, яскраву вдачу. Особливо вони вжилися з нею, як 1878 року під час подорожі наших батьків за кордон вона довго жила з ними у Звягелі. До того її пробування з малою Лесею стосується Лесин вірш "Забуті слова", написаний 1900 року. Крім мистецтва плести вінки, що згадує Леся в цьому вірші, тьотя Єля навчила Лесю мистецтву українського народного вишивання. Сама-бо тітка справді по-мистецьки виконувала найрізноманітніші українські стародавні й сучасні вишиванки, а Леся була її гідною ученицею й послідовницею в цьому мистецтві.
Про тітчин арешт, а далі (у травні 1879 р.) й заслання Леся довідалась через кілька місяців уже в Луцьку. Звістка ця дуже вразила й засмутила Лесю, і Леся під впливом її в Луцьку в кінці 1879 чи на початку 1880 року написала свого першого вірша "Надія". Так не раз казала мені сама Леся".
За что же арестовали тетю, оказавшую на племянницу такое незабываемое воздействие? И каким оно было? В стихотворении "Забуті слова" читаем:
То вже давно було. Мені сім літ минало,а їй, либонь, минуло двадцять літ.Сиділи ми в садку, там саме зацвіталоі сипався з каштанів білий цвіт.…В її речах слова котились, наче хвилі,мов сльози по її замучених братах, —в вінку, здавалось, блідли квіти білі,і в’янули слова журливі на устах.То знов зривалися слова палкі, ворожі,мов грізні вироки всім тим, що кров лили, —в вінку палали кров’ю дикі рожі,слова, мов квіти ярії, цвіли.Шумів зелений лист, а голос той коханийпро волю золоту співав мені, —в вінку мінився злотом ряст весняний,і золотим дощем лились пісні…
Ребенок был таким впечатлительным, что и тридцатилетняя женщина не может забыть того впечатления:
І та мелодія не може заніміти:не раз, як тільки лист од вітру зашумитьчи блиснуть проти сонця ярі квіти,вона зненацька в думці забринить.Неначе хто її поставив на сторожі,щоб душу в кожний час будить від сна,щоб не заглухли в серці дикі рожі,поки нова не зацвіте весна.
Слова тети о "замучених братах" и о приговорах "всім тим, що кров лили" запечатлелись навсегда. (Разумеется, тетя ничего не рассказывала о преступлениях революционеров: кровь эксплуататоров не в счет).
Ну и что? Разве за слова арестовывают? Однако за словами следовали дела. В конце 70-х годов недовольные реформами народники взяли на вооружение террор. Вот только некоторые факты. В 1878 году Степняк-Кравчинский кинжалом на улице убил жандармского генерала Мезенцева. В 1879 году был убит харьковский губернатор Кропоткин. В 1879 году возникла "Народная воля". Не спрашивая ни у какого народа, его самозваная "воля" совершила 8 покушений на царя Александра Второго Освободителя, пока 1 марта 1881 года не убила — как раз накануне подписания им конституции. Так Россия в XIX веке и не стала конституционной монархией (каковыми по сей день являются многие европейские страны).
Украинцы во всех этих подвигах принимали активное участие. О. Забужко справедливо сетует: "Питання, чи і якою мірою українці культурно (а не самим лиш числом) вплинули на російський революційний рух, і чи не вони-таки його й допомогли радикалізувати своїм "козацьким волелюбством", можна наразі ставити хіба що платонічно, — серйозні дослідження цієї теми у нас лишились обтяті в сповитку (навіть листування М. Драгоманова з А. Желябовим досі не опубліковано, і той факт, що Желябов був "свідомим" українцем, близьким до одеської Громади, з сучасної свідомості цілком випав)" (10, 524). Как известно, среди цареубийц, кроме "свідомого" Желябова, был не менее "свідомий" украинец Кибальчич. Тоже оказывал культурное влияние и вследствие большого "козацького волелюбства" обеспечивал "Народную волю" бомбами для истребления "врагов народа".
"Тьотя Єля" вносила свой посильный вклад в "святое" дело. В комментариях к воспоминаниям Ольги Косач читаем: "У зв’язку з замахом 13 березня на шефа жандармів Дрентельна було арештовано Олену Антонівну Косач, яка вчилася тоді в Петербурзі на акушерських курсах". Кого же хотели убить революционеры (и среди них "тьотя Єля")? Пехотный генерал Александр Романович Дрентельн "в 1872–1877 гг. — командующий войсками Киевского военного округа. Участник русско-турецкой войны 1877–1878 гг. В 1878–1880 гг. — шеф жандармов и главный начальник III отделения собственной его величества канцелярии… С 1881 по 1888 год — киевский генерал-губернатор" (16, 66). Т. е., шефом жандармов его назначили сразу же после того, как украинский террорист Степняк-Кравчинский кинжалом на улице убил жандармского генерала Мезенцева. Дрентельн защищал Отечество и от внешних, и от внутренних врагов в самых опасных ситуациях. Ну как такого не убить? Но, увы, не удалось. Когда через несколько лет он скоропостижно скончался, мемуарист вспоминал: "По случаю внезапной кончины Александра Романовича состоялось экстренное заседание думы, единогласно постановившей "поставить на месте кончины всеми любимого начальника края мраморную плиту с соответствующей надписью"… На памятнике имелась следующая надпись: "Место кончины Александра Романовича Дрентельна, упавшего с лошади от апоплексического удара во время объезда войск на параде по случаю празднования 900-летия Крещения Руси 15 июля 1888 года", а на другой стороне: "Сооружен Киевской городской думой по постановлению ее 16 июля 1888 года" (16, 72).
Но это было позже. А "в 1879 р. прокотилася хвиля замахів на життя представників монархічної тиранії, в тому числі й на царя Олександра Другого (2 квітня 1879 р.)". В мае этого же года "тьотю Єлю" "за распорядженням міністра внутрішніх справ вислано в Олонецьку губернію, поселено в м. Пудові". После убийства царя "в 1881 р. її відправлено етапом в Сибір на 5-річне заслання".
Царская каторга — это особый разговор. Сталин бежал оттуда 14 раз. Ленин жил в Шушенском, любил ходить с ружьишком на охоту. Потом выписал Надежду Константиновну, там с ней обвенчался и продолжал писать свои эпохальные произведения. Книги ему высылали ящиками. Большевики на террор реагировали немного иначе. Когда в 1918 году 20-летний петроградский поэт Леонид Каннегисер застрелил председателя Петроградской ЧК Урицкого, они взяли в заложники тысячу совершенно посторонних людей и расстреляли. Но это была легкая разминка. А вообще "красный террор" оперировал миллионами: уничтожались целые сословия. Согласно теории классовой борьбы.
…Но все это будет позже. А пока "тьотя Єля" живет в Сибири. А подрастающая Лариса — в семье Косач. И что же она может здесь услышать? Идут 80-е годы XIX столетия. Террор продолжается. В 1887 г. в Париже на жизнь Александра Третьего покушается польский эмигрант А. Березовский. А в это время Александр Ульянов со товарищи готовит цареубийство в Петербурге. В этом же 1887 году мать Украинки Олена Пчилка по литературным делам пишет к И. Франко: "Що Ганна Барвінок не "злупила" нічого за своє оповідання — дуже добре! Се приємна несподіванка для мене! Але нащо то оповідання, як Ви кажете, "підвіяне царофільством"? Глядіть, щоб се не було такою смердячою краплею дьогтю в оповіданні Ганни, що носи многих можуть з прикростю й наганою одвернутись од нашого вінка (альманах "Перший вінок"). Принаймні навіть мені Ваша звістка ударила дуже погано в ніс, а що ж допіро скажуть молодші, чуткіші носи?!.. Царофільство: се щось до такої міри не підходяще ні до якого українського видання, що я не знаю, як се воно буде! Кажу твердо свою думку, що такого дьогтю, як те фільс-тво, цілком не вдобряю, і коли будуть лаять діток за те, що оповіданням Ганни взяли таку несподівано таку ноту, матиму право сказать: не моя вина, не моя "велика вина"! Мене до такої міри вражає Ваша звістка, що я хочу тішити себе думкою, що, може, я не так розібрала букви вашого писання — може, яке інше фільство треба розуміти?" Ганна Барвинок была женой Пантелеймона Кулиша, который вопреки революционерам (а сам Кулиш в молодости был подельником Шевченко по "Кирилло-Мефодиевскому братству") переводил на украинский Библию и неплохо отзывался о царе, а также о помещиках.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
