Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Однако в семье Косач были совсем другие традиции. Любимый дядя Ларисы, брат ее матери, профессор истории Киевского университета Михаил Драгоманов был уволен из университета и эмигрировал. Годы эмиграции посвятил введению дела украинского освободительного движения в общеевропейский контекст. Наряду с национальными выражал радикально-социалистические идеи, что привело в 1885 году к разрыву с киевскими украинофилами. О. Пчилка писала: "З Михайлом прова-дилось жваве листування, і в 1878 р. з чоловіком ми поїхали за кордон, відчуваючи вже міцну потребу нам побачитись. Був придатний час до того, щоб побачитися з Михайлом, бо на той час була якраз Паризька всесвітня виставка, і думалось, що наша подорож під час неї не так-то кинеться в очі урядові. Брат тоді жив у Женеві, де друкував свої видання. Ми з ним з’їхались у Парижі… Зустрічались ми тоді з емігрантами, бачились на різних збірках і гулянках з кн. Кропоткіним, В. Засулич і іншими…" Вера Засулич известна тем, что стреляла в петербургского градоначальника Трепова. В эмиграции вместе с Плехановым стала социал-демократкой, вошла в группу "Освобождение труда", которая сыграла большую роль в распространении марксизма в России. Так что "гулянки", судя по всему, были весьма содержательными.
Полиция о них узнала и последовали "репрессии": перевод на другое место работы (в той же должности). Ольга Косач: "До Луцька батька переведено теж на посаду голови з’їзду мирових посередників, лише Луцько-Дубенського. В "приказе" про це не говорилося, але було відомо, що батька нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати за його "українофільство" та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 р., з емігрантом, батьковим другом, а материним братом М. П. Драгомановим". Жена репрессированного в своей биографии писала: "переїзд вийшов з однієї прикрої історії, що деякі люди, нагорі, підстроїли моєму чоловікові" (цит. по: 7, 64). Однако современные биографы все это ставят под сомнение: "Сьогодні про переїзд сім’ї Косачів до Луцька висловлюються й інші припущення. Зокрема те, що Косач сам був зацікавлений у тому переході спочатку до Луцька, а потім і до Ковеля, оскільки неподалік останнього, в Колодяжному, на той час уже закладався родинний маєток. Відтак наближення місця роботи Петра Антоновича до Колодяжного було дуже бажаним для сім’ї" (7, 65). Вот и все репресии. А на новом месте работы он стал еще и предводителем дворянства.
Однако дворянин Петр Антонович Косач (брат "тьоті Єлі") имел свое "революционное" прошлое: "Коли батько був, здається, на другому курсі в Петербурзькому університеті сталися так звані тоді "студенческие беспорядки". Багато студентів покарали, в тому числі й батька". "Кара" была следующей: "Він тоді переїхав до Києва і вступив до Київського університету теж на юридичний факультет, на якому проходив науку дуже успішно й гарно закінчив його". Затем он сделал неплохую карьеру, но "революционная" закваска сохранилась: "З російських письменників чи не найулюбленішим батьковим письменником був Салтиков-Щедрін. Читати з батьком Щедріна було просто насолодою, так батько досконало знав, як треба розшифровувати всі щедрінські "иносказания", так гарно він умів коментувати всі твори Щедріна". Ему здесь и карты в руки. Ведь он сам был одним из тех царских чиновников, которых высмеивал Щедрин. Как писала О. Пчилка: "В Луцькому по службовому становищі мій чоловік (він був не тільки "председатель съезда мировых посредников", але й "предводитель дворянства") був у близьких стосунках із владою і цивільною, і військовою…" Именно о таком образе действий в народе говорят "держать фигу в кармане"… В такой атмосфере и рос ребенок, написавший:
Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія одна.
Забужко в этом стихотворении усматривает нечто небывалое: "У випадку "тьоті Єлі" травма спричинилася до одного з унікальних у світовій літературі дитячих "моцартіанських" інсайтів, коли художня інтуїція випереджає соціальний розвиток індивіда" (10, 449). Но у этого "чуда" простое объяснение. Если бы "дитячий інсайт" каким-то образом вдруг не совпал с "соціальним розвитком" ее семейства, это было бы настоящее чудо. Но никакого чуда не произошло. Весь "соціальний розвиток індивіда" в данном случае протекал в семье, где бедный ребенок буквально от рождения слышал (только в прозе) одно и то же: "ні долі, ні волі нема". И когда она стала рифмовать, то никакого другого содержания у нее быть просто не могло. Так "соціальний розвиток" окружающих заменил ребенку свой собственный (которого тогда еще не существовало).
В связи с этим можно вспомнить мнение Забужко: "Нашему лесезнавству досі бракувало якраз виробленого погляду на історію родини Драгоманових-Косачів як на модельну для всього українського визвольного руху XIX ст. (декабристи, старогромадівці, радикали і т. д.)" (10, 440). Первое стихотворение Украинки было эмоциональным ответом на несчастье с любимой тетей. А далее пошло уже более осознанное конструирование песен с неизменным рефреном: "все плохо", "все очень плохо". Потому что, если плохо не все, то нужны постепенные улучшения, скучные реформы. Но нужна революция. Поэтому плохо абсолютно все.
2.5. Англия — наш рулевой
Проживая у дяди в Софии, Украинка писала на родину: "Я тепер дуже лиха і від злості по ночах пишу поему (натуру тяжко одмінити)". Негативных эмоций хватало и на дневное время суток: "Далебі, читаючи твори великих письмовців англійських XVII століття, думаєш: чом я не живу хоч у ті часи, що з того XIX віку, коли ми так ганебно пропадаем та ще й мовчки?" Непонятно только одно: "мовчки" — это про дядю или племянницу? Все остальное понятно. XVII век в Англии — век революции. А революция — это именно то, что нужно: хоть во Франции XVIIІ века, хоть в Англии XVII-го, хоть в Голландии XVI-го, хоть… Все сгодится в качестве примера для России. Лишь бы это называлось "революция".
Поэт приближает революцию своим словом. А для этого он должен убеждать читателей, что все плохо настолько, что хуже и не бывает. Единственное спасение — в революции, после которой и наступит счастье. Такой пропагандой революции Украинка занималась всю свою жизнь. В 1895 году она пишет популярную брошюру для народа "Джон Мільтон". Мильтон был современником английской революции XVII века, которая (как и французская) служила Украинке примером для долгожданной русской революции: "Люди, що складають пісні до послухання або до читання, звуться поетами, ті, що пишуть оповідання, звуться письмовцями. Справжніми поетами і письмовцями варто називати не тих людей, що можуть складати пісні та оповідання тільки для заробітку, або для слави, або з примусу, а тих, що не можуть не складати, хоч би й нехтіли. Єсть такі люди, що коли їх вразить що або дуже втішить чи засмутить (адіймає їх і своє і чуже горе та радість), то зараз у них немов огонь загориться всерці, а вголові думки рояться так швидко, що здається, якби не спинити їх та не вимовити їх гарними голосними словами або не списати щиро та доладно, то можна збожеволіти або так засумувати, що серце розірветься".
Это называется вдохновение. А чтобы серце не разорвалось, нужно заразить своими идеями окружающих: "Як тільки ж складеться пісня чи оповідання, то хочеться їх людям віддати, щоб і вони журились тим горем, тішились тією втіхою, що вилита в пісні, в словах, бо поетові чи письмовцеві і втіха, і горе однаково милі, коли вони вже виспівані в голосній пісні, вимовлені чи списані щирими словами. І нема поетові-письмовцеві гіршої кари, як коли хто заборонить йому свої пісні пускати між люди або хоч для себе списувати… Отже, бувають такі лихі часи, коли лихі люди можуть забороняти поетам і письмовцям списувати свої думки поволі. Такі лихі люди для своєї користі (вони-то часом кажуть, що то робиться для добра всіх людей!) не пускають на світ не тільки пісень та оповідань, а й жодних таких звісток в газетах, що немилі або небезпечні для них, не дають друкувати нічого такого, що їм не до мислі… Коли ж хто надрукує, то такі книжки спалити чи як-небудь знищити, а того, хто їх написав, чи надрукував, карати. Де панують такі звичаї, то там, звичайно, не тільки писати, але й говорити прилюдно про недозволені речі забороняють. Коли в якій країні робиться так, то кажуть, що в такій країні панує неволя слова. Так робилося в Англії зачасів Мільтона, так робиться тепер у нас вРосії".
Это было написано в 1895 году. А за несколько лет до того (1889) Франко писал о влиянии русской литературы на галицких украинцев, "которые на самих себе убедились, какое безмерно различное влияние имели на нас произведения Ауэрбаха, Шпильгагена, Дюма, Диккенса и прочих европейцев, — и произведения Тургенева, Толстого, Щедрина, Успенского, Решетникова, Некрасова и других… Если произведения литератур европейских нам нравились, волновали наш эстетический вкус и нашу фантазию, то произведения русских мучили нас, пробуждали нашу совесть, пробуждали в нас человека, пробуждали любовь к бедным и обиженным" (6). А как же "неволя слова"? Ведь цензура в России была? Конечно, была. Как и в других странах. Тот же Франко в 1878 году писал другому автору: "Очевидно, русский гнет (правительственный или литературный?) дал себя так крепко почувствовать господину автору, что навел его на мысль, совершенно одностороннюю и неправильную, будто там, где нет русского гнета, там нет никакого гнета, там будто бы все живет и развивается! Если бы г. автор был в Галиции и видел у нас свой гнет и гнетики, то понял бы скоро, что этак-то самостоятельно и нормально и нам некуда развиваться" (6). Все познается в сравнении. В том числе и "неволя слова" в царской России. Как известно, марксисты карали людей не за дела и не за слова, а уже за мысли. А возможные мысли человека они определяли просто: по его социальному происхождению (из дворян, буржуев, попов — значит "враг народа") или социальному положению (кулак — "враг народа").
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
