Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Летом 1928 года редакция журнала "Життя й революція" сообщала: "…В Музеї Революції редакція влаштовує прилюдний диспут "Сонячна машина" — останній твір В. Винниченка". Этот роман имел большой читательский успех. Н. Зеров писал: "У нас ніколи не було великого роману з елементами авантюри та соціальної фантастики".
Еще в 1906 году Украинка в статье "Утопія в белетристиці" прослеживала развитие утопии: "Первісна легендарна теологічна утопія вилилася в формі легенди. З неї згодом народилась утопія пророча, політична, що приймала найбільше форму поетичної імпровізації". Затем пришел черед утопии в беллетристике. И вот, наконец, один из тех, кто рожден, чтоб сказку сделать былью, создает утопию на украинском языке. На обложке можно было прочитать: "Утопічний роман. Перший український утопічний роман! Перший за весь час існування нашої літератури!". Наконец-то.
Один из рецензентов писал: "У "Сонячній машині" Винниченко зразу спробував вийти з вузького кола своїх тем, узявшися до соціальної проблеми про перебудову людства і змалювавши нам ще одну утопічну картину "прекрасної будучини".
В своей статье на эту тему Н. Зеров говорил: "Винниченко дивиться на "Сонячну машину" як на вкоронування своєї давньої проповіді; він хоче довершити розпочате діло ревізії капіталістичного ладу в його ідеологічних відгомонах, і тому він не має рації відступатися від засобів, що можуть дати найповніший вияв ідейній стороні твору".
Еще в одной рецензии революционеров из романа "зіставлено з російськими конспіраторами із "Бесов" Достоєвського". Украинцы, однако, имеют собственную гордость. Имеют они и собственных бесоодержимых. Когда В. В. предложил свой роман одному немецкому издательству, в ответ прозвучало: "Ми комуністичної пропаганди, хоч як хитро та майстерно її прикрито, — не провадимо".
Украинка, помнится, жаловалась: "Удручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Іменно це найбільше прикро мені й в ославлених "Щаблях життя"… Так, наче люди з зав’язаними очима пишуть". Этими же "Щаблями" закончил свою статью и Зеров: "В авторові все ще сидить десь запальний, темпераментний і часами наївний філософ "Щаблів життя". Він ще не переборений; його думки та декламації не зліквідовані до краю, і тому "Сонячна машина" робить враження компромісу між давніми навиками і новими прагненнями, між природними даними автора і його новими літературними завданнями".
Современный исследователь пишет об авторе романа: "Обставини, а не брак таланту призвели в подальшому до численних претензій критики до цієї нещасливої "візитової картки" української літератури. Причому закиди йшли не лише від представників "бойового загону" українських радянських критиків, а й від представників української еміграції, таких, як, скажімо, Євген Маланюк, котрий (абсолютно безпідставно вважаючи творчість Винниченка "квінтесенцією російсько—жидівського намулу на Україні") риторично запитував: "Отже, яку особистість могли плекати й формувати винниченкові писання, цей фатально-задушливий світ, населений пожадливими, ненаситно-жерущими й слиняво "кохаючими" тарантулами? Похмуро-вперта свинорила спрямованість вниз, в порох, у болото"… Що ж до Винниченка, то його політична програма, зокрема Платформа Українського "Революційно-Соціалістичного Союзу", тепер загальновідома. Винниченко вважав за можливе вдосконалення людини тільки завдяки змінам у суспільному ладі, хоча при цьому він і підкріплював свою Платформу "Внутрішніми суб’єктивними умовами щастя", тобто екзистенціальні моменти теж покладав за надзвичайно суттєві в людському суспільстві. Винниченко вірив у те, що людину можна вдосконалити й перевиховати та змінити завдяки вірі або ж такої філософії, як його "сонцеїзм", яку він згодом розвинув і назвав "конкордизмом".
Главное задание писателя и его бесчисленных партайгеноссе было одним: сказку сделать былью. Но правильно сказано: самое страшное в утопиях — это то, что они реализуются. Большевистский эксперимент продолжался. В стране идет коллективизация, раскулачивание; как следствие — приходит голод. Гибнут миллионы. Добровольно уходят из жизни коммунист Н. Хвылевой и соратник Ленина, известный партийный и советский деятель Н. Скрыпник ("украинский Дзержинский"). Однако остающиеся украинские коммунисты уходить не торопятся, а напротив: активно исполняют директивы партии и правительства. В сентябре 1933 года В. В. пишет открытое письмо в Политбюро КП (б) У, где обвиняет Сталина и его эмиссара Постышева в массовом терроре против украинского народа, доказывает, что в советской действительности идет "будівництво не соціалізму", а восстановление "національної єдино-неділимської Росії, відновлення старої тюрми народів".
Когда же он это понял? Оказывается, давно. Еще в 1926 году писал в дневнике: "З большевицького червоного яйця на очах вилуплюється фашизм. Уже можна бачити всі характерні прикмети його". Не знать этого было нельзя: вовсю работал Гулаг, уничтожались священнослужители, дворянство и любая оппозиция. Но коммунисты Хвылевой и Скрыпник, Шумский и Винниченко об этом молчали. Более того — соучаствовали в преступлениях большевиков. Оно и понятно: шла украинизация. Коммунисты (они же фашисты) издавали гигантскими тиражами В. В. и прочих. Шли неслабые гонорары. Нужно было помалкивать. И так много лет.
В ответ на его письмо ноябрьский пленум ЦК КП (б) У 1933 года назвал В. В. "старим вовком української контрреволюції". Гонорары (которые шли с Украины в Германию и Францию) закончились, издавать перестали, книги изъяли из библиотек. В. В. сильно переживал, имел нервное потрясение. Однако вскоре оправился, купил старую усадьбу в окрестностях Канн, занялся садом и огородом, продолжал писать.
Перед Второй мировой войной пишет "Открытое письмо Сталину и членам Политбюро ВКП", где в интересах "защиты и обороны социализма" призывал изменить национальную политику в СССР. В заключение он говорил: "Вся беда, одним словом, в Германии. Да и не столько в Германии, в германском народе, как в Гитлере, насильственно захватившем власть над этим народом и террором навязывающем ему свои психопатические настроения и вожделения".
После победы над фашизмом мечтал вернуться на Советскую Украину, пытался наладить связи с советским посольством в Париже. Перед смертью в 1950 году обратился к украинской эмиграции: "Українська держава і державність на Україні є. Ні відмовляти їй, ні творити нема потреби. Тридцять років тому її виборов, відновив і створив український народ. За неї він 30 років не переставав і не перестає боротись, за неї він ніс і несе там на Україні величезні жертви своїми кращими синами, замученими по тюрмах, таборах, каторгах".
Такая вот история. Жизнь и приключения В. В. достойны авантюрного романа. Это будет что-то среднее между "Бесами" и "Человеком-амфибией". Но он был бы еще интереснее при наличии конгениального женского персонажа. Можно представить себе, какое место во всех этих событиях рядом с Ихтиандром Верховенским заняла бы Гуттиэра (марксистка, атеистка и националистка Украинка), проживи она еще лет десять.
4.14. Д. Донцов
"Упаси нас, Господи, от друзей, а с врагами мы и сами справимся". Такую молитву могла бы вспомнить атеистка, прочитав о себе хвалебную статью Д. Донцова "Поетка українського рісорджіменту (Леся Українка)" (1921). Похвалы "интегрального националиста" были такого "гатунку", что составители современной хрестоматии "Укранське слово" во втором издании своего труда решили вообще обойтись без этой статьи.
Донцов справедливо отмечал, что атеизм, социализм и национализм Украинки вызывали у нее неутолимую жажду революции: "Вона жила… в епоху, що на місце невидимого Бога поставила релігію розуму… Імперіалізм, соціалізм і націоналізм — ось були три рухи, що скоро мали захитати підвалини нашого ладу, — що вбивалися в силу, а разом із ними й та тривога, непевність, туга за великим всеочищуючим поривом, що огортала маси… Пробуджена туга людського "я" за чимсь великим, що довго придушене таїлось на дні душі, вибухаючи раз на кількасот років, тоді, коли зачиналися нові розділи в історії. Коли б Леся Українка прийшла трохи пізніше, коли й безжурних огортав переляк перед катастрофою, що йшла, її скоріше зрозуміли б. Та майже ніхто з її сучасників не відчував бурі, якої так пристрасно прагнула вона. Сі сучасники жили іншими ідеями. Наш націоналізм останніх тридцятьох років носив на собі всі прикмети своєї доби. Се був час реакції в настроях самої суспільності, що прийшла по Шевченкові. Доба блискучого карнавалу, "червоних оргій", як звала поетка періоди великих національних поривів, минула. Її поколінню не судилося "спалити молодість і полягти при зброї". Про се їм і нагадала Леся Українка!.. Образи, що пересувалися в її уяві, різнилися від тих, що їх — у півсні — снували її сучасники-поети, як дантівське пекло від касарняно-солодкавих соціалістичних утопій. Не спокійний краєвид, але криваву візію бачила вона за заслоною, що крила від нас непевну будуччину. В неповгамовнім пориві, що захлиснувався в нестрімливім потоці власних слів, картаючою мовою старозавітних пророків відслонила вона перед спокійною і спрагненою спокою громадою сю будуччину, яку вона в своїй надлюдській імагінації бачила як живу. Полишаючи початки її творчости, ціла її поезія — се було щось подібне до гвалтовного і понурого Dies irae, dies illa. Лямент збожеволілої людини, якій неждано відслонили образ страшного суду". Донцов был мастер комплимента: поэзия Украинки — "лямент збожеволілої людини", которая "пристрасно прагнула бурі".
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
