Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
"Як та кішка, що надовго перед людьми прочуває близьку катастрофу землетрусу, кидалася вона, волаючи рятунку там, де її окруження спокійно віддавалося щоденній праці. Там, де вони бачили лиш золотеє жито і синє небо, — привиджувалися їй смерть і трупи, а повільні степові річки спливали кров’ю. Перед нею вставали гнітючі примари "страшної і невсипущої війни", "страшної і невблаганної" борні. Збіжа урожайного краю ішли з димом в її очах, безжурне покоління ступало, угинаючись під важким хрестом, на Голгофу…" Правда, на предыдущей странице автор писал, что "вона жила в епоху, що на місце невидимого Бога поставила релігію розуму". Но особенно возмутило бы Украинку не это и даже не сравнение с кошкой, а это жалкое "волаючи рятунку". Она быстро объяснила бы этому "мыслителю", что тому, кто "пристрасно прагне бурі", не пристало "волати рятунку".
В свое оправдание Донцов напомнил одну мысль: "Є в нас щось мудріше, як голова", — сказав Шопенгауер. Се розуміє кожна жінка ліпше, ніж хто-небудь інший, се розуміла Леся Українка краще, як будь-яка інша жінка, і власне се "щось", що є мудріше від нашої голови, давало їй змогу заглядати наперед". Феминистки легко разоблачат неуклюжие проявления мужского шовинизма, когда за сомнительными "комплиментами" скрываются сомнения в умственных способностях женщин.
"Їй усе мариться "меч, политий кров’ю", або "зброї полиск", вогонь, на якім "жевріє залізо для мечей, гартується ясна і тверда криця". Рука її все "стискає невидиму зброю", а "в серці крики бойові лунають". Вона все снить про якусь країну, де "люде гинуть у тяжкому лютому бою", де "панує смерть потайна"; про легенди, "закрашені у густу барву крові", де "річ іде про жертви та криваві події". Свої пісні вона рівняє зі спогадами "смутними і кривавими" забутої балади. Кидання своєї неспокійної душі — з "кривавим змаганням"… Ба, навіть у того ангела, що з’являвся її фантазії, бачила вона, як "на білих крилах червоніла кров". Кров, кров і кров! — ось що бачила в своїй надлюдській імагінації на рідних степах українська Сибіла. Ось що відбирало її поглядові лагідність, її мові мужність, чутливість і м’якість її віршам!". Донцов прав: ее многотомник вполне можно издать под названием "Так гартувалася криця" (но, к сожалению, оно уже занято). Что касается "надлюдської імагінації", вспоминаются слова В. Высоцкого: "Не все то, что сверху, — от Бога".
Однако что означает "відбирало її мові мужність"? Он сам-то понял, что сказал? Как бы не так. Она мужественно приветствовала любое кровопролитие: "З жахом, а може, й з екстазом віруючого побачила вона хутко, що шлях до визволення зрошений не перлистою росою сліз, але кров’ю". Экстаз атеистки, верующей в небытие Божие, был преисполнен специфической "любви": "Чи вона не розуміла науки любові? Певно, що так, тільки вона розуміла її по-своєму. От так менше-більше, як середньовічний лицар, що уважав себе негідним предмета своєї адорації, коли не міг покласти йому до ніг бодай кількох трупів зухвальців, що сумнівалися в високих чеснотах його дами. Але любові лагідної й тихої, що "повинна буть, як сонце, всім світити" — вона не розуміла. Сторонників такої любові ненавиділа вона за брак активної відваги стати в оборону своєї правди…"
Как солнце, светит всем любовь Божия. Но здесь — совсем другой случай: "Ніщо її вже не натхне, опріч "помсти лютої жаги"… Вона мріє про "месників дужих"… Ціла її творчість стає одним несамовитим закликом до тої bella vendetta, що в своїй найновішій формі "фашизму" справляла свої оргії в Італії, а в формі повстань в її власній країні". О, прекрасная вендетта! O, mamma mia!
"Читаючи сі прокляття, закляття і картання, неначе бачиш перед собою живий образ поетки, що лишила вона нам сама. Ті очі, "що так було привикли спускати погляд, тихі сльози лити", а тепер сяють "далеким блиском"; "і руки ті неучені до зброї, що так довірливо одкриті шукали тілько дружньої руки", а що "тепера зводяться від судорог и злості"; і уста, "що солодко співали й вимовляли солодкі речі", а що тепер "шиплять від лютості", і голос, що "спотворився, неначе свист гадючий!" На вид сього пароксизму гніву тратиться почуття сучасності… Здається, що з-за дрібних друкованих рядків глядить на нас спотворене гнівом обличчя уярмленої, але вільної духом нації… Опріч Шевченка, ледве чи хто інший в нашій літературі піднісся до такої сили пафосу, як ся слаба і недужа жінка!". Иностранное слово "пароксизм" в переводе означает припадок. А с "гадючим свистом" лучше всего рифмуются хрестоматийные слова кобзаря:
Я — неначе лютая зміяРозтоптана в степу здихає,Захода сонця дожидає.
Далее незадачливый поклонник сравнивает дух Украинки с самыми темными страницами истории западного христианства: "Ся її віра так відрізнялася від офіціального українства, як папське католицтво від первісного християнства. Як, скажім, світогляд європейської суспільності тринадцятого віку від звичаїв перших християнських громад Юдеї. Що спільного мали між собою науки Месії і апологія війни і ката Жозефа де Местра? Духовна аскеза — і Лютер, що ціляє каламарем у чорта? Св. Петро — і Торквемада? Катакомби — і хрестові походи? Серед сих двох бігунів, безперечно, до сього останнього схилявся неспокійний дух поетки, не до пасивного світогляду юдейського християнства, але до активної віри римської церкви… Для неї існували лиш абсолютні самовистачаючі приписи, диктати надприродної сили, що не потребували санкції, знаючи лише невблаганне: "мусиш!". Се ж були і засади Лесі Українки".
Волюнтарист Донцов упорно желал привязать атеистку к различным искажениям библейской морали: "До сеї-то моралі, до її формальної сторони (відкидаючи релігію покори), додала поетка ту ідею, що її приніс до християнства конаючий Рим: ідею virtus, високорозвиненого почуття особистої гідності і права, культ сили й відваги, та ще свою знану засаду: "Силу треба відпирати силою". З одної сторони се був послух волі Божій, той сліпий послух, що змушував сотки тисячів хрестоносців кидати своє майно, родину і гонити на край світу рятувати Гріб Господень із криком: "Так хоче Бог!" З другої — се була кров, проллята тими самими побожними лицарями Христа в Палестині. З одної сторони — аскетична екстаза, з другої — реабілітація афекту, первісних імпульсів людської природи". Другими словами, Украинка привнесла в украинский национализм дух крестовых походов, реабилитировала аффекты и первобытные импульсы человеческой природы. А также — дух джихада: "Сю мораль активізму, апологію афекту, неприєднану філософію віруючого, що кожної хвилини, як жовнір перших халіфів або мальтійський лицар, готов був пролляти кров невірних — внесла вперше до нашого націоналізму поезія Лесі Українки. Перед тим ми майже з ним не стрічаємося". Украинка акбар!
Согласно Донцову, ей была свойствена слепая националистическая вера: "Для неї нація повинна жити не для того, що се потрібно для якоїсь вищої цілі, а для того, що вона так хоче, і більше ні для чого! Старе тертуліанове "Вірую, тому що абсурдно" для неї зовсім не звучало так смішно, як для її зараженого раком рефлексії віку". О цене и последствиях такие обычно не думают: "Коли безапеляційність, самовистачалість догматів її віри була одною стороною її релігії, то її другою стороною було цілковите ігнорування наслідків релігійного шалу; повне нечислення з неможливостями і жадоба боротьби, незалежна від її вислідів, від слів перестороги, від доказів "здорового розуму". Той "пломінь непокірний", що палив серце поетки, не давав їй думати про се: про те, до якої катастрофи могло б допровадити її огненне слово, коли б воно, як вона собі бажала, "в руках невідомих братів" дійсно стало б "мечем на катів". Цілу її захоплював пафос борні і упоєння сподіваною перемогою. Вона не в силі стримати в серці "ту пісню безумну, що з туги повстала", що "за скритий жаль помститись хоче". Їй все одно, що ся вільна пісня "темнії хмари в хаос поміщає"; що "вбогу хатину, останній притулок важкою лавиною скине в безодню". Вона не знає навіть, "на щастя чи на горе" тая пісня. Дарма, її вона з себе видобути мусить, "немов ридання, що довго стримане, притлумлене таїлось в темниці серця". Вона не має поняття сама, куди її і тих, що кличе з собою, запровадять її свавільні мрії, але несена ними, мусить бігти вперед…
Так божевільний волю здобуває,Щоб гнатися на безвість до загину!
Или другими словами:
Так сумасшедший волю добывает,Чтоб мчаться в пропасть гибели навстречу!
Но сумасшедший и на воле остается сумасшедшим. Только гораздо опаснее для окружающих и самого себя. Это раньше поэты пугали "сумасшедшим с бритвою в руке". Сегодня это уже далекое ретро.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
