Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
До В. В. доходят вести с Украины: "Дезорганізація, розпущеність, розгубленість, деморалізація. Директорія живе у вагонах, круг яких купа екскрементів, сміття, бруду. Міністри сваряться, гризуться, скаржаться, арештовують один одного". Не может сдержать своего гнева и возмущения по поводу политических акций Директории (союз с Антантой, договор с Польшей); всячески высмеивает своего бывшего коллегу, главного атамана войск УНР фактического руководителя Директории Петлюру, называя его "балериною", "шамотливим нікчемним чоловічком", "смішним і шкідливим".
В. В. анализирует два года государственного строительства и приходит к выводу, что он при этом делал все, что более всего позорило и топтало его достоинство: "Я мушу, нарешті, констатувати, що я занадто дорого заплатив за "творимую легенду" нашої державності. Занадто дорого: я віддав за неї не тільки свої книжки, це ще біда не велика, — я віддав свої переконання, свою політичну, моральну честь, свою гордість і гідність, свою незалежність і свободу в жертву цього жорстокого бога. Два роки революції нашої я топтав себе, плював собі в лице, зраджував себе, нівечив те, що вважав до того часу справедливим і вартим усякої боротьби. З дитинства ненавидячи попівство, релігійний дурман, ледачих жерців його, носіїв і охоронців всякого насильства, все життя борячись з ними, все життя мріючи про той час, коли нарешті, можна буде схопити за горло цих душителів неспокійного шукання, — я, коли цей час настав, разом з Петлюрами й попами їду на площі, дзвоню у дзвони, співаю молебні, кроплю "священною" водою схилені голови вічнодурманених, вічнообманених, вічно задушених "малих братів" своїх".
В сентябре 1919 года после заграничной конференции УСДРП В. В. с некоторыми коллегами выходит из УСДРП и в Вене создает Заграничную группу украинской Коммунистической партии. Он продолжает переговоры о своем выезде в Москву и пишет "Лист до класово несвідомої української інтелігенції" (Друкарня політичного відділу дивізії "Червона Галичина", 1920, с.3): "Я належу до російсько-українського, до комуністичного табору… Комунізм не є тільки політична теорія, це не є те, що зветься "політикою". Комунізм є філософія всього життя людини, класу й усього громадянства в найбільших і найдрібніших їхніх актах. Комунізм охоплює рішуче всі сторони людської істоти й її існування на кожному кроці. Комунізм є вища гармонія психічних і фізичних сил людини, є та "чесність з собою", та послідовність і цільність, яку я силкувався пропагувати й якої сам не додержав, коли на мене хлинула хвиля національної революції. Я не мав сили прийняти цю хвилю, й утримувати рівновагу й гармонію всіх сил, хвиль у своїй душі". Оказывается, в Галичине бывали не только дивизии СС.
Он обращается к "національно свідомим", но "класово несвідомим": "Їдучи на Україну, на робітничо-селянську, соціалістичну Україну, я пишу цього листа до тих українців, які не затруєні часом отаманщини, які не мріють на стражданнях свого народу будувати свої маленькі втіхи, які не визискували нічого і не хочуть визискувати… Тих ще раз з повного товариського гарячого чуття серцем я кличу за собою на Україну, на соціалістичну радянську Україну! В ряди борців за щастя всіх поневолених всієї України, всієї людськості".
Перед отъездом в Москву В. В. скромно пишет о себе в дневнике: "Намічається путь на Голгофу. Треба, щоб знову чашу приниження, образ, тривог, боротьби було мною випито. Так вимагає те, що зветься "сумлінням". Цього вимагає те, що зветься "інстинктом соціабельності". Словом, я знову тікаю з тиші, затишку, спокою, самоти, атараксії до непевності, неспокою, страждання, втоми, до туги за спокоєм". В мае 1920 года В. В. вместе с женой Розалией Яковлевной выезжает в Советскую Россию. Встречается с Каменевым, Троцким, Зиновьевым, Чичериным, Радеком. Пишет "Докладную записку ЦК РКП", в которой изложил ряд своих предложений по усовершенствованию федеративных связей между Российской и Украинской советскими республиками. В дневнике об этом же: "Відмовляючись від самостійництва, відмовляючись цілком щиро, як протирічивого духові комуністичного устрою світу, я в той же час не можу відмовитись від того, що вважаю вірним, відповідаючим духові комунізму, від дійсної, справжньої, соціалістичної федерації рівних і внутрішньо-самостійних робітничо-селянських республік".
Но в июле планы несколько изменились: "Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти".
Однако временно политические похороны отложены. В. В. едет на Украину, затем возвращается в Москву. После переговоров с украинскими большевиками Мануильским, Раковским, Петровским его назначили членом ВУЦИК, заместителем Председателя Совета Народных Комиссаров и наркомом иностранных дел Украины. Он принимает предложенные посты, а сразу же после этого пишет "Лист до українських робітників і селян", в котором резко критиковал политику партии и правительства в национальном вопросе и склонялся к политической программе новообразованной Украинской Коммунистической партии.
В. В. хотел быть членом Политбюро КП (б) У. А ему давали только место в ЦК. Тогда он решительно заявил, что без участия в Политбюро невозможно его вступление в КП (б) У; не будучи членом Политбюро, он отказался быть и членом правительства (ибо не всякое место подходит "для Голгофы").
В своем дневнике В. В. записывает: "Найбільшому ворогові капіталу, совєтській Росії, загрожують великі небезпеки". Далее перечисляет пять главных опасностей — и делает заключение: "Маючи на увазі всі ці обставини, не можна з цілковитою певністю вірити в перемогу революції. Нічого надзвичайного не буде, коли совєтська влада (власне, "совєтська") упаде сама собою, навіть без війни, від знесилля, закам’янілості, непомітного перетворення в контрреволюцію".
Торг закончился. Не договорились. Место члена Политбюро получить не удалось. 23 сентября 1920 года В. В. официально выезжает за границу и больше на Украину не возвращается. Голгофа не состоялась.
Беспокоила В. В. морально-этическая сторона революционных событий: "Яка ж різниця між комуністом і контрреволюціонером? Ідея справедливості, соціальної й економічної рівності, ідеї "правди" в масах захитана. Маси не можуть абстрагувати, не можуть робити аналіз законів революції, не можуть жити майбутніми перспективами. Вони будують свій світогляд, свою віру, свої симпатії на конкретних, теперішніх явищах, вони їх бачать, з них виходять, у них вірять. Вони не можуть мислити як теоретики; революція, мовляв, принесе соціалізм, рівність, братерство, справедливість і т. д. Вони бачать, що комуністи-комісари беруть хабарі, крадуть, п’ють, розкошують, живуть як "буржуї", а робітники працюють, бідують, голодують. Де ж та рівність і справедливість? Яка ж різниця між комуністом-комісаром і царським приставом, околодочним і т. п.? Навіщо ж битися, голодувати, коли за царських приставів робітникам і бідним жилося принаймні краще, легше, тепліше, ситніше? Де та рівність, коли і в соціалістичній Росії так само панує нерівність, коли один має "кремльовський" пайок, а другий "голодний", коли один має все, а другий нічого, і той, хто має все, їздить на автомобілях, бере хабарі, нічого не робить, а той, що нічого не має, працює й виснажується в даремних зусиллях проіснувати? Що ж таке, в такому разі, комунізм? В хороших словах? В парадах?".
Если бы В. В. получил место члена Политбюро, он бы показал, что такое настоящий коммунист. Но не судьба (место члена ЦК для этой миссии никак не подходило). Приходится уезжать. Вот так и получается, что "дійсних комуністів, дійсних борців, відданих, ідейних, чесних, безкорисних — стає все менше й менше, а затим настає все більш чиновників, сухих, черствих, слухняних, егоїстичних, погаслих, не здатних до нового, упавших по суті в старе і тільки службово по новому".
В качестве писателя В. В. оставался на Украине еще лет пятнадцать. Его произведения печатались часто и большими тиражами, издавались и ставились пьесы. После XII съезда РКП (б) большевики начинают известную "украинизацию", которую В. В. принял с большой радостью. В 1924-28 гг. вышло его "Зібрання творів" в 23 томах. В 1930-32 гг. — еще одно "Зібрання" в 28 томах. Госиздат Украины публикует рассказы под грифом "Бібліотека юного ленінця". В издательствах Киева, Харькова, Москвы, Ленинграда выходят рассказы и повести на украинском и русском языках (что и не удивительно: "амфібія").
Летом 1928 года редакция журнала "Життя й революція" сообщала: "…В Музеї Революції редакція влаштовує прилюдний диспут "Сонячна машина" — останній твір В. Винниченка". Этот роман имел большой читательский успех. Н. Зеров писал: "У нас ніколи не було великого роману з елементами авантюри та соціальної фантастики".
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
