Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
И о "тюрьме народов" — ему же: "Дурна людська натура, отже ми, українці, родимось, живемо і гинемо в тюрмі, і все не можемо до неї звикнути, а вирвемось із неї і — сумуємо, немов за добром!"
При кажущихся различиях, Украинка и ее брат были непоколебимо уверены в одном: Россия перед Украиной в долгу. Например, в письме Кривинюку (февраль 1903 года) встречаем такие расчеты: "Мені здається непрактичною гадка двоязичного видання. Російської літератури і так виходить незмірно більше, ніж української, і грошей з української території пішло на те вже стільки, що пора нам "вертати своє". Я вважаю слушним, щоб скоріш, наприклад, "Революционная Россия" видавала в свій кошт переклади своїх видань на українську мову, ніж щоб молоді і убогі українські організації видавали російські праці, бо для кого вони мають служити? Коли для Великоросії, то ми заубогі на такі дарунки "старшим братам" — ми вже й так дали їм більше, ніж самі взяли, навіть "податків крови" для терористичного руху, — коли ж ті російські видання призначаються для України, то се не наше діло служити "обрусению", хоч би й революційному". Что украинские революционеры активно участвовали в политическом терроре, это чистая правда. Но и при всем желании Россия никогда не смогла бы удовлетворить всех украинцев: ибо одни требовали "забрати Босфор", а другие (Желябов, Кибальчич и пр.) убивали царя и его министров. И сегодня Россия не может удовлетворить всех украинцев. Следовательно: она будет в долгу вечно.
Зачастую трудно понять не только нескольких, но даже и одного украинца. Например, Украинку. Так, в конце 1902 года она писала вполне в духе пролетарского интернационализма и обещала: "Виведу можливість спільности інтересів черні української навіть з москалем, тільки з "чорним" або "сірим", та не з "білим". А через пару месяцев, в начале 1903 года заявляла уже нечто противоположное: "Пора стати на точку, що "братні народи" просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але в грунті речі, зовсім не мають ідентичних інтересів і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської "внутрішньої політики". Яке нам діло, що "Искра" свариться з "Революционною Россиею"? Не наше діло їх мирити, поки вони нас не вибрали на третейських суддів. Чому, власне, маємо мирити ми, українці, а не поляки, не жиди і т. д.?" А как же "пролетарии всех стран, соединяйтесь"? Так есть ли все-таки общие интересы у "черні української" и русской? Очевидно, Украинке было трудно совмещать пролетарский интернационализм с украинским национализмом. В ее мировоззрении они объединялись только одним: это были безбожный интернационализм и безбожный национализм.
* * *С Россией было все ясно: "Голод, невежество, преступления, лицемерие, тирания без конца, и все эти страшные несчастья огромны, колоссальны, грандиозны". А как же Украина? Оказывается, еще хуже. Поэтому племянница жаловалась дяде-эмигранту всеми доступными ей способами:
Гімн.
До тебе, Україно, наша бездольная мати,Струна моя перша озветься…І, може, тоді завітає та доля жаданаДо нашої рідної хати,До тебе, моя ти Україно мила, кохана,Моя безталанная мати!
Колискова.
Тяжка годинонько!Гірка хвилинонько!Лихо не спить…Леле, дитинонько!Жить — сльози лить.
Сонет.
Мету вказала буйній хвилі в морі, —До тебе обертаюсь я, сумна:Скажи мені, фантазіє дивна,Як помогти в безмірнім людськім горі?…Фантазіє! Порадь. Як жити нещасливим!
Рондо.
Вільні співи, гучні, голосні,В ріднім краї я чути бажаю, —Чую скрізь голосіння сумні!Ох, невже в тобі, рідний мій краю,Тільки й чуються вільні пісні —У сні?
Этот цикл был посвящен дяде. А следующий — брату Михаилу (названному так в честь дяди). Поскольку несчастья Украины безмерны, а "фасон любить" в этой семье известен, нетрудно предположить, что для Украины все закончится летальным исходом:
Негода.
В темний вечір сиджу я в хатині,Буря грає на Чорному морі…Гомін, стогін, квиління пташині,Б’ється хвиля, як в лютому горі…Сильне море! Нащо стільки сили?Тільки стогін-відповідь на неї.Краще б хвилі вже разом покрилиТую здобич потуги твоєї.Коли ж треба тобі, сильне море,Десь подіть свою силу напрасну,Обернись на се поле просторе,Затопи сю країну нещасну!Як розбитий човен безталаннийСеред жовтих пісків погибає,Так чудовий сей край богоданнийУ неволі в чужих пропадає.Наче кінь степовий, вільний, дикий,Що в пісках у пустині вмирає:Захопив його вихор великий,Кінь упав і взнесиллі конає.В ньому серце живеє ще б’ється,В ньому кров не застигла живая,А над ним вже кружляє та в’єтьсяПтаства хижого чорная зграя;Рвуть, хапають, їдять та шматуютьПри пажернім та лютім ячанніІ кривавеє тіло батують,Що тремтить при останнім сконанні.Сильне море! зберися на силі!Ти потужне, нема тобі впину, —Розжени свої буйнії хвилі,Затопи сю нещасну країну!
Тогда, очевидно, и наступит полная нирвана. А пока она не наступила, жизнь приносит сплошные мучения. Вот после "Негоди" поэт осматривает "Бахчисарайський дворець". В итоге возникают мучительные политические ассоциации:
Колись тут сила і неволя панували,Та сила зникла, все лежить в руїні, —Неволя й досі править в сій країні!
Тот же эффект производит и "Надсонова домівка в Ялті":
Смутна оселя!.. В веселій країні…Тіло поета в далекій чужині, —Там, у тій самій холодній країні,Серце на смерть отруїли його!Смутная муза літа в самотині,Кличе поета свого.
Семен Надсон (1862–1887) умер от чахотки. Кто виноват? Конечно, холодная Россия. Кто же еще? Не туберкулезные же бациллы. И не теплая и "весела країна" Украина. Однако, выясняется, что все не так просто: "Весной 1886 г. поэт приезжает в Киев на постоянное жительство… Осенью 1886 г. поэт переезжает для лечения в санаторный поселок Боярку, где подружился с семьей композитора Н. Лысенко. Лето оказалось неблагоприятным для туберкулезных больных. — холодным и дождливым. Поэт простудился, тяжело болел. Врачи настаивали на его немедленном переселении в Ялту. Безнадежно больного поэта на руках внесли в вагон и отправили в Крым, где он вскоре и умер" (16, 469). Так что все относительно: для кого Украина — "весела країна", а для кого и "холодна країна", где "серце на смерть отруїли його". То же касается и России.
Поскольку Украина напоминала Украинке издыхающую лошадь ("кінь, що конає"), которую из сострадания легче добить, то кликушество с призывами к летальному исходу продолжалось и в следующем цикле "Сльози-перли", посвященном Ивану Франко:
Сторононька рідна! коханий мій краю!Чого все замовкло в тобі, заніміло?Де-не-де озветься пташина не сміло,Немов перед бурею в темному гаю,І знову замовкне… як глухо, як тихо…Ой лихо!Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?Чому ти не зійдеш на землю із неба?Осяяти землю безщасную треба!Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?Ой горе!0 люде мій бідний, моя ти родино,Брати мої вбогі, закуті в кайдани!Палають страшні, незагойнії раниНа лоні у тебе, моя Україно!Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?Ой боже!Коли ж се минеться? Чи згинем без долі?Прокляття рукам, що спадають без сили!Навіщо родитись і жити в могилі?Як має можити в ганебній неволі,Хай смертна темнота нам очі застеле!Ой леле!
Украинке очень хотелось превратить свои эмоции и звуки в нечто более существенное:
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
