…Ні! я покорити її не здолаю,ту пісню безумну, що з туги повстала,ні маски не вмію накласти на неї,ні в ясну одежу убрати не можу, —б’є чорними крильми, мов хижая птиця,і ранить, як тільки я хочу приборкатьїї силоміць. Гей, шаленая пісне!І в кого вдалась ти така непокірна?…Нема тобі впину. Тобі все одно,що стрівши, вогонь доведеш до пожежі,що хвилі, спіткавши, розгониш до бурі,що темнії хмари в хаос помішаєш,що вбогу хатинку, останній притулок,важкою лавиною скинеш в безодню, —тобі все одно! Той нехай собі плаче,хто іскру лишив на шляху необачний,хто човен не певній воді доручив,хто вийшов в дорогу темненької ночі,хто вбогу хатину, останній притулок,поставив високо над краєм безодні, —вдалась ти крилатою, — мусиш летіть!Так, вільна, вільна пісня! Я не знаю,на щастя чи на горе тая воля……Непросіть потіх иви всі, що смутні, від такої пісні.Нічого в ній лагідного нема.Вона від туги й розпачу зродилась,за скритий жаль вона помститись хочевогнем, отрутою, мечем двусічним туги.Коли вам страшно — геть ідіть з дороги!…Не треба їй ні сліз, ні спочування,їй треба тільки волі і простору.Так божевільний волю здобуває,щоб гнатися на безвість до загину…Летить безумна пісня — стережіться!Бо жаль ваги немає, так, як смерть!

Жалость здесь не играет никакой роли. Совсем другое дело — смерть. Забужко комментирует это безумное творчество так: "Ерос", як і природа, не знає добра і зла… Такою самою етичною нейтральностю відзначається й творчий ерос — пор. у "Ритмах" звертання до власної "пісні" (10, 457).

Далее самозванный поводырь народных масс сетует:

О, як то тяжко тим шляхом ходити,широким, битим, курявою вкритим,де люди всі отарою здаються…

Но кто же оценит подобные страдания и стенания? Разве что другой сверх человек? Только такая публика способна оценить и кровавые "Червоні легенди":

У легендах стародавніх справедливості немає,все там річ іде про жертви та кривавії події.…Ті легенди червоніють, наче пишна багряниця,наче пурпур благородний, від крові людей невинних.Та горить у мене серце, коли я їх пригадаю, —проти сих легенд червоних білий світ блідим здається.

Без кровавых легенд вся жизнь — как осенний дождик. Скучища пренеприличнейшая. Однако не все еще потеряно. Ибо:

…єсть на світі люди необачні, безпорадні,Що й при світлі сонця бачать і хаос, і ясні зорі,Кращі зорі, ніж небесні, і хаос, темніший пекла.Люді ті не знають світла, як там рівно, ясно, біло.В тих людей життя буває, мов порізнені листочки,Де написані поеми божевільного поета.

Жизнь этих людей напоминает произведения сумасшедшего поэта. И творчество у них такое же:

Єрусалім мав свого Єремію,що голосив серед поля;чом же свого Єремії немаєнаша зруйнована воля?Полум’ям вічним на жах всім нащадкамДантове пекло палає;Пекло страшніше горить в нашім краю, —чом же в нас Данта немає?

Кто читал "Божественную комедию", тот помнит, что после "Ада" идет "Чистилище", а затем — "Рай". Но некоторые интересуются исключительно адом, а все прочее им просто не интересно. Скучно. Пресно. Осенний дождик. Даже море в лунную ночь вызывает у них только кровавые ассоциации:

Гострим полиском хвилі спалахують

після бурі у місячну ніч,

наче військо мечами двусічними

хоче знять вражі голови з пліч.

Зброї полиск і гомін розкотистий —

се неначе повстання гуде,

наче сила народна узброєна

без упину на приступ іде.

Кожний меч — промінь світла небесного —

впав з гори й знов у гору зроста;

кожний гук — відгук сили одвічної,

що руйнує й будує світа.

Людське море, ти сило народная,

з чого ж ти собі зброю скуєш?

Що повстане на місці порожньому

того світа, що ти розіб’єш?..

Что там "повстане" — неизвестно. Да это и не важно. Главное, что весь мир насилия мы разрушим, а затем… Пусть потомки разбираются.

Во время первой русской революции образы Украинки были соответствующими. Вот описание того, как наконец "из искры возгорелось пламя":

…Іскра тліла в попелі важкімі ятрилась, мов незагойна рана,все не могла ожить в огні яркім,і хворий пал той жеврів аж до рана.На зустріч сонцеві в димку тонкімвогню блиснула смужечка багряна.А поки сонце осіяло бір,вогонь вже лютував, мов дикий звір.

Еще одна реалистичная картина:

Насунула важка червона хмара,гула в ній громом братобійна чвара,вона покрила цілую країнуі повернула всю її в руїну.Замерк мій дух, і серце заніміло,і слово з уст озватися не сміло,бо та країна— то була моя…

3.1. Три в одном

Антагонизмы бывают религиозными, классовыми, национальными… А можно ли соединить все вместе? Нет ничего проще. Особенно для мастера художественного слова. Нужно сконструировать героя (или героиню), который аккумулировал бы все (или почти все) негативные качества. Что и было сделано в рассказе "Над морем" (1898).

Крым. Ялта. Ливадия. Курортный сезон. Все было бы прекрасно, если бы не люди: "Часто лежачи над самісіньким морем, під навислим каменем, і дивлячись на фаланги хвиль, на ясний горизонт, здавалось мені, що я опинилась у такій країні, де ще не було чи вже нема людей. Мушу признатись, така мрія була мені мила. Мізантропія не в моїй натурі, але часто буває, що хочеться на який час втекти від людей власне для того, щоб не почати ненавидіти їх. Десь я чула вираз, ніби сама природа, самий краєвид, без людей, — то все одно що рамка без картини; але я часами думаю, що се картина — без плями. Здалека дивлячись, навіть місто, що розсипалось по долині над морем, не здавалось мені ділом людських рук, а просто тільки частиною пейзажу…"

Но то и дело гармония картины нарушалась всевозможными "плямами": то люди помешают, то самодержавие. "Тільки тоді, коли з міста долітав різкий, мідяний гук військового оркестру або уривок солдатської пісні з лівадських казарм (Лівадія — резиденція царська біля міста Ялти в Криму) та свист парохода, коли на берег розгнівана хвиля викидала затички, лушпиння, старі черевики і всякі злидні людські, — гармонія раптом розбивалась, мрія про незаселену людьми країну зникала. Скрізь люди! — казала ображена думка, перелякана стріванням з брудом, злиднями і всею недолею людською…"

Как это ни неприятно, но, к сожалению, пришлось пожить и в городе: "Тут уже всюди і завжди були люди. Навіть коли я сиділа сама в своїй одинокій кімнаті, то чула їх рух за стіною, або над стелею, або під моєю хатою. Були люди, але в купі з ними і робота і думки, а ті нові думки заглушили давнішу, ворожу до людей думку…" Слава Богу.

Но с людьми приходится общаться. Для этого выбрана некая молодая москвичка: "Раз я зайшла на одну віллу в гості до знайомої панночки, вона запросила мене до себе на цілий день…" И это было тяжелое испытание: "Була вона молода, менш як двадцять літ, "панна з порядної родини", як не раз говорила про себе сама… Говорила моя бесідниця дрібно, швидко, тонким сопрано, перебиваючи сама себе раз у раз — то співами, то якимсь чудним гуком, що вона називала "цыганским взвизгиванием"… Найкращими її спогадами були "цыгане, ресторан Яр, Стрельна" (дуже знані в Москві веселощі не дуже comme il faut — пристойні), яких вона, здається, добре знала. Професії у неї не було. "Зимой я выезжаю, а летом уезжаю", — казала вона. "У нас в Москве", — так починалась кожда її розмова, а кінчалась: "Ах, ваша противная Ялта!"… Ось вам романс, се вже іспанський: "О море, море, о ночь любви!.." — завела вона ненатуральним, горловим голосом, похожим на голос голубів…"

1 ... 44 45 46 47 48 49 50 51 52 ... 121

На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.

Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги

Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология

Оставить комментарий