Форма входа
Читем онлайн Украинка против Украины - Константин Деревянко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Поскольку Украина напоминала Украинке издыхающую лошадь ("кінь, що конає"), которую из сострадания легче добить, то кликушество с призывами к летальному исходу продолжалось и в следующем цикле "Сльози-перли", посвященном Ивану Франко:
Сторононька рідна! коханий мій краю!Чого все замовкло в тобі, заніміло?Де-не-де озветься пташина не сміло,Немов перед бурею в темному гаю,І знову замовкне… як глухо, як тихо…Ой лихо!Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?Чому ти не зійдеш на землю із неба?Осяяти землю безщасную треба!Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?Ой горе!0 люде мій бідний, моя ти родино,Брати мої вбогі, закуті в кайдани!Палають страшні, незагойнії раниНа лоні у тебе, моя Україно!Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?Ой боже!Коли ж се минеться? Чи згинем без долі?Прокляття рукам, що спадають без сили!Навіщо родитись і жити в могилі?Як має можити в ганебній неволі,Хай смертна темнота нам очі застеле!Ой леле!
Украинке очень хотелось превратить свои эмоции и звуки в нечто более существенное:
Україно! плачу слізьми над тобою…Говорять, що матері сльози гарячіІ тверде, міцнеє каміння проймають;Невже найщиріші кривавії сльози дитячіНіякої сили не мають?
Пока революция еще не пришла, остается готовить ее словом:
Так, плачмо, браття! мало ще наруги,Бо ще душа терпіти силу має;Хай серце плаче, б’ється, рветься з туги,Хай недає спокою, хай палає.
И снится ей желанный "Сон", что именно она с риском для жизни и при помощи каких-то демонов может развязать и совершить всемирную революцию:
Був сон мені колись: богиню яснуФантазії вбачали мої очі…Вона іде! Непереможна силаМене примушує за нею простуватиПо темних, тісних хідниках.Вступила Вона в якісь таємнії палати……ВисоченнийОрган стоїть там, наче скеля дика,Де був прикований Титан страшенний,Що забажав освіти чоловіка.Спинилася богиня, і за рукуВзяла мене, і словом говорила:"Вважай і пам’ятай мої слова й науку:То світовий орган, і доля так судила,Що тільки развін має гук подати,Страшний той гук, потужний і величний,По всіх країнах має залунатиІ перекинути світовий стрій одвічний.Страшне повстане скрізь землірушення.Із громом упадуть міцні будови.Великий буде жах, велике й визволення!Тоді спадуть всесвітнії окови…"
И наступит счастье. Точно такое, о котором говорится в одноименном рассказе Украинки (см. раздел 1.16). Ради этого она готова на все:
Ні, гук страшний я видобути мушу!Хай я загину. Та хай сяє милоНад людьми сонцем правда і надія!Зважливо простягаю руку, сміло —І прокидаюсь… Так! то сон був… мрія!
Но мечты сбываются. Если долго раздувать искру, то из нее рано или поздно разгорится пламя. Украинский аналог таких "искр" — хрестоматийные пролетарские "досвітні огні":
Досвітні огні, переможні, урочі,Прорізали темряву ночі,Ще сонячні проміні сплять —Досвітні огні вже горять.То світять їх люди робочі.Вставай, хто живий, в кого думка повстала!Година для праці настала!Не бійся досвітньої мли, —Досвітній огонь запали,Коли ще зоря не заграла.
Некоторые поэты являются носителями "искры Божьей". Но атеистка по этому вопросу имела собственное мнение. В ее стихотворении, которое так и называется "Божа іскра", герой по имени "поет" заявляет:
Годі вам, гурт ворогів і прихильних,Марні слова промовлять.Краще ідіть научіть божевільних,Як їм притомними стать.Бачили ви, як велике багаттяКида вогонь аж до хмар?"Божая іскра" — то тяжке прокляття,Дикий і лютий пожар.
Очевидно, это свидетельство автобиографическое. Такая "искра" требует или огня или крови:
І все-таки до тебе думка лине,Мій занепащений, нещасний краю!Як я тебе згадаю,У грудях серце з туги, з жалю гине.Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,А тяжчого від твого не видали,Вони б над ним ридали,Та сором сліз, що ллються від безсилля.О, сліз таких вже вилито чимало, —Країна ціла може в них втопитись;До волі вже їм литись, —Що сльози там, де навіть крові мало!
Вспоминается герой поэмы "Гайдамаки", которому тоже было мало крови и он просил подельников: "Дайте ляха, дайте жида! Мало мені, мало! Дайте ляха, дайте крові наточить з поганих! Крові море… мало моря…". Шевченко стал "духовним батьком" Украинки. Его "духовная дочь" представляла рабами не только украинцев, но и славян вообще. Ее стихотворение так и называется "Слов’янин-раб":
Слов’янщина! — який великий гук…А що ж величної Слов’янщини сини,Німої матері проречістії діти,Між людьми чим прославились вони?Чим похвалитись їм, з чого радіти?Дивітеся: з них кожний, як один,Що світ би здержав на плечах здорових,Міцний, як дуб кремезний, слов’янинПокірно руки склав в кайданах паперовихТа раз у раз поклони низькі б’єПеред стовпом, короною вінчанним,Порфірою укритим; стовп той єПо праву спадщини царем названий…Тепер, куди не глянь, усюди слов’янинНа себе самохіть кладе кайдани,І кажуть всі: варт віл свого ярма,Дивіться, як покірно тягне рало!Ні, ймення слов’янина недармаСинонімом раба між людьми стало!
А все враги виноваты. Тоже, кстати, славяне. Этим "ворогам" она адресует свои угрозы:
…Вже очі ті, що так було привиклиСпускати погляд, тих і сльози лити,Тепер метають іскри, блискавиці, —Їх дикий блиск невже вас нелякає?І руки ті, неучені до зброї,Що досі, так довірливо одкриті,Шукали тільки дружньої руки,Тепера зводяться від судорог и злості, —Чи вам байдуже про такі погрози?Уста, що солодко співалий вимовлялиСолодкі речі або тихі жалі,Тепер шиплять від лютості, і голосСпотворився, неначе свист гадючий, —Що, як для вас жалом язик їх буде?
"Духовний батько" писал о себе в том же духе: "я — неначе лютая змія розтоптана в степу здихає, захода сонця дожидає"; "тепер я розбитеє серце ядом гою, і не плачу, й не співаю, а вию совою". Шипеть по-змеиному или выть по-совиному — это настоящее творчество. Но петь можно и дуэтом. Тогда возникает особый стереоэффект. А в наушниках сидит украинский школьник, изучающий обоих поэтов наизусть по обязательной программе.
* * *Развернутую программу межнациональной, религиозной и классовой ненависти находим в стихотворении "Товаришці на спомин":
…Розмови наші, співи й наостанокУривчаста, палка, завзята річ.Не жаль мені, що се вам нагадаєЗапеклої ненависті порив.Що ж! тільки той ненависті незнає,Хто цілий вік нікого не любив!Згадати тільки всі тяжкії муки,Що завдали борцям за правду вороги, —Кому ж не стиснуться раптово рукиВід помсти лютої жаги?Ні, жаль мені, що й сей порив погасне,Як гасне все в душі невільничій у нас.Ох, може б, не було життя таке нещасне,Як би вогонь ненависті не гас!Лагідність голубина, погляд ясний,Патриція спокій — не личить нам.Щов діє раб принижений, нещасний,Як буде проповідь читать своїм панам?Так, ми раби, немає гірших в світі!Фелахи, парії щасливіші від нас,Бо в них і розум, і думки сповиті,А в нас вогонь титана ще не згас.Ми паралітики з блискучими очима,Великі духом, силою малі,Орлині крила чуєм за плечима,Самі ж кайданами прикуті до землі…Релігія у нас — то морок темний,Єгипетських жерців деспотія важка,Закони й право — то устав тюремний,Родинні зв’язки — ниточка тонка.Народ наш, мов дитя, сліпеє зроду,Ніколи світа-сонця не видав,За ворогів іде в огонь і в воду,Катам своїх поводарів оддав.Одвага наша — меч политий кров’ю,Бряжчить у піхвах, ржа його взяла,Чия рука, порушена любов’ю,Той меч із піхви ви добуть здола?Нехай же ми раби, невільники продажні,Без сорому, без честі, — хай же так!А хто ж були ті вояки одважні,Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..О, сором мовчки гинути й страждати,Як маєм у руках хоч заржавілий меч.Ні, краще ворогу наодсіч дати,Та так, щоб голова злетіла з плеч!
Для безбожника мир становится черно-белым и четко делится на своих и чужих. Свои заслуживают только любви, чужие — только ненависти. Именно такой примитивный черно-белый мир сконструирован в произведении "Грішниця". В этом мире идет тотальная террористическая партизанская
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Украинка против Украины - Константин Деревянко бесплатно.
Похожие на Украинка против Украины - Константин Деревянко книги
- Быт и нравы царской России - В. Анишкин - Культурология
- Любить по-советски: figurae sententiarum - Константин Богданов - Культурология
- История сумок. От сумы до чемодана - Анна Таут - Культурология
- Награда как социальный феномен. Введение в социологию наградного дела - Александр Малинкин - Культурология
- Художник Константин Васильев - Анатолий Доронин - Культурология
- Короткая книга о Константине Сомове - Галина Ельшевская - Культурология
- Саморазвитие по Толстому - Вив Гроскоп - Культурология / Публицистика
- Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира - И. Алимов - Культурология
- Москва. Загадки музеев - Михаил Юрьевич Жебрак - Исторический детектив / Культурология
- Страшный, таинственный, разный Новый год. От Чукотки до Карелии - Наталья Петрова - История / Культурология
