Форма входа
Читем онлайн Село не люди - Дашвар Люко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Сашко й заходився: дві цеглини руба поставив, на них – миску з парафіном, під миску – сухе пальне, розпалив.
– А що далі?
Сергій тим часом свічок повсюди понатикав. Кинувся до рюкзака.
– Зараз, Саньок. Прочитаю.
Вийняв із рюкзака папірець, розгорнув, ліхтарика підсунув ближче і лоба наморщив.
– Ага… Ось воно, – і давай читати. – «Розігрійте парафін до тридцяти п’яти градусів за Цельсієм…» Бля! Хоч кидай тут усе чисто й біжи по градусник. Ні фіґа! Пальцем градуси поміряємо. Правильно, чувак?
Кинув Сашко миску з парафіном пильнувати – і до Сергія:
– А що за бомага?
– Інструкція, чувачелло! Інструкція по отриманню неземної насолоди.
– А де взяв?
– Я ж казав. На базарі у райцентрі купив. Маманя товар тягала, а я бачу – мужики товчуться коло одного дядька. Підійшов, а дядько інструкції ці продає. Ледь за десятку сторгувався. Останню викупив.
– А може, це липа якась?
– Нє, бля, не липа. Я про цей парафін і раніше від одного чувака чув. Так він казав: «Хлопці, хто з парафіном спробує, за тим баби все життя навколішки повзати будуть! Оце будуть повзти і лизати на ходу». Ясно?
– Що лизати?
– Усе підряд, Саню! Що ти на мене вилупився, як баран на нові ворота? Годі вже, бля, з себе целку вдавати.
Сергій глянув на миску з парафіном і сплюнув.
– Тьху, твою мать! Парафін закипить зараз! Знімай! Знімай його, Саня, скоріш!
Алюмінієва миска розжарилася. Сашко спершу хотів був скинути із себе футболку, обгорнути нею миску і відсунути від вогню, а потім розчовпав: дмухнув. Вогонь згас, а миска так і лишилася на розпечених цеглинах. І парафін – як опара. Дихає.
Сергій знову читати взявся.
– Так… «Рідкий, охолоджений до двадцяти двох градусів парафін обережно влийте в медичний шприц». Нє, ну це просто знущання! Які такі двадцять два градуси. От паскудство! Коротше! Будемо на глаз усе робити.
Сергій всунув палець у миску з гарячим парафіном, обпікся, тихо вилаявся.
– Оце такі муки терпіти… Нічо’… Ми ж чуваки дорослі. Втерпимо.
– Та звісно, втерпимо, – Сашко супився, а очі блищали, як блищать у кожного, хто за крок від незвіданого.
Хлопці схилилися над мискою.
– Ну що? – Сашко.
– А швидко застигає, зараза! – Сергій підхопив миску за край і почав обережно вливати у шприц рідкий парафін. – А що, Саня? Ти – перший?
– Та я…
– От, бля, напарник! Добре, почнемо з мене.
Сашко тримав шприц із парафіном, а Сергій здер штани разом із трусами, сів на простирадло й наказав:
– Так… Шприца мені давай, а сам картинку з голою бабою переді мною тримай.
– А де картинка?
– У рюкзаку. Та швидше ти!
Баби на картинці не було – лишень окремі частини тіла, і коли Сашко врешті втямив, які саме, йому аж голова закрутилася. Він виставив картинку Сергієві під ніс, і в того враз пика наверх задерлася.
– Ну, поїхали!
Сергій обережно підтягнув пеніс ближче до живота, примірився – і встромив голку.
– Півсправи зроблено, – тоненьким, як здалося Сашкові, голоском видихнув Сергій. – Випускаю…
Натиснув на шприц. Тепла в’язка рідина повільно затікала під шкіру.
– Ха! А-а-а-а! – Сергій іще давив на шприц. – Саня… А воно… Я вже кайф відчуваю. Ой, не брехав мужик. Бля-а-а! Давай тепер ти! Мерщій, бо парафін застигне.
Сашко тремтячими руками зняв спортивки, труси. Сів поряд із Сергієм.
– Серього! Може, ти мені… того… сам проткнеш?..
– Давай!
Сергій набрав повний шприц рідкого парафіну, без вагань усадив у збуджений пеніс друга, натиснув на шприц.
– Ну як?
– Болить…
– То від голки. – Сергій видавив зі шприца весь парафін, висмикнув голку. – Бля, які ж у нас тепер пики великі! І довгі!
Сашкові щось підкотило під горло, голова закрутилася, між ніг – пекло пекуче.
– Що далі? – ледь вимовив.
– Дівок чекатимемо…
Близько опівночі Людка пошкреблася під Катерининим вікном. Катя глянула на кухню: татко з мамкою ще з яблуками зайняті. «Однаково б до копи не втекти», – подумала.
– Мамо, я з Людкою на лавці посиджу трохи, – гукнула в кухню.
Замість мамки татко гримнув:
– От би все їй поночі вештатися! Щоб мені скоро дома була!
– Та буду…
Вийшла.
– Гей, Катька! Ну що? Побігли? – шепоче Людка від хвіртки.
– Цить тобі! Я мамці сказала, що на лавці посидимо.
– А що це ти цитькаєш? Я теж своїй так сказала, а на тебе не цитькаю! – образилася Людка.
Катерина на неї глянула:
– Оце! А черевики нові нащо? У балці болото не просихає.
– Зніму, не дурна, – сказала Людка і потягла Катерину геть від хати.
Дряпалися між бур’янами з півгодини.
– Оце б не пішли сюди, то й не повірили б, що Шанівка колись аж за балку була, – бідкалася Людка. – І як тут жити можна було? Як не яма, то рівчак!
– Та, мабуть, тоді вулиці ще були, – припустилася думки Катерина. – Татко казав, бруковані вулиці… У нас із того каміння в корівнику стінка.
– Катька… Дивись! – Людка зупинилася. – У великому будинку щось світиться.
Катерині – дрижаки під колінки. Очі витріщила. Йой! Темно ж як! Якісь тварюки підвивають та шурхотять собі, у хатах покинутих вітер грає, і серед того всього – мерехтить ледь помітне світло у стінах великого будинку без даху.
– Люд… Може, не підемо?..
– Отакої! – Людка тицьнула Катерині під ніс нові черевички, які вже встигла зняти й несла в руках. – Я всі ноги поколола, поки ми йшли.
– Та я так…
І дівчата крадькома – до будинку.
Стали під стіною.
– Що тепер? – Катерина до Людки.
Людка набрала повні груди повітря й хоробро вигукнула:
– Агов! Джентльмени! Ми прийшли! Де ви є?
А сама до Катерини, пошепки:
– Чуєш, Катько… а ти спиці взяла?
– Та я жартувала.
– А дарма… – і Людка знову голосно вигукнула: – Нема вас? То ми пішли собі…
– Тут ми. У хаті, – почулося у відповідь. – Заходьте… Ми чекаємо.
Дівчата ступили за поріг і пішли на світло.
– От набудували… Кінця й краю нема, – бурчала Людка для підтримки духу. – Стій, Катька! Взуюся.
Обтерла долонею поколоті ноги, взула черевички.
– І де той сюрприз…
Велика, метрів із двадцять, кімната світилася. П’ять свічок, закріплених битими цеглинами на підлозі, чаділи, і сині волошки, намальовані на облізлих шпалерах, здавалися чорними. У кутку, вкриті простирадлами по груди, сиділи хлопці. А з неба на них дивився місяць. Гострий, як серп колгоспниці з постаменту.
Катерина стала на порозі кімнати, глянула на Сашка із Сергієм.
– Що з вами? Захворіли?
Хлопці і справді вигляд мали дивний. Лоби спітніли, щоки горять, очі блищать. І самі не рухаються. Дивляться, як заворожені, і – ні пари з уст.
– Коноплі зажерлися. Чи п’яні. Оце й весь їхній сюрприз. Пішли, Катька?
Сергій ворухнувся.
– Стійте…
Катерина завмерла зі страху, а Людка:
– Ну! Стоїмо! Що далі?!
Сергій облизнув гарячі губи, посміхнувся через силу. До Сашка:
– Готовий?
– Готовий, – прохрипів Сашко.
– Ну, дівки! Ось воно, ваше бабське щастя! Не помріть мені од радості, бо не буде вам тоді неземної насолоди.
Сергій взявся рукою за простирадло. Сашко – теж.
– Раз… – Сергій дивився на Людку. – Два… Три! – вигукнув, і хлопці одночасно скинули із себе простирадла.
– Та вони голі! – заверещала Людка, сіпнулася, підвернула з переляку ногу в черевику на підборі і впала навколішки.
Катерина глянула – і обмерла. Між ногами в Сашка лежало щось напухле, синьо-червоне, велике й огидне, схоже на домашню кров’янку. Катерина зиркнула на Сергія – той ухопив у руку таку саму «кров’янку». Кричав:
– А що, дівки?! Хіба ви таке бачили? Ходіть уже сюди! Ходіть!
І тут жаху додалося. Сергієва «кров’янка» раптом ожила, смикнулася догори і завмерла під кутом сорок п’ять градусів. От ніби простісінько в Людку цілилася.
– Саня! Давай! Візьми пику в руки, і вона стане! Давай! – кричав Сергій.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Село не люди - Дашвар Люко бесплатно.
Похожие на Село не люди - Дашвар Люко книги
- Клок-Данс - Энн Тайлер - Современная зарубежная литература
- По воле судьбы - Маккалоу Колин - Современная зарубежная литература
- Два лета - Эми Фридман - Современная зарубежная литература
- Вторая жизнь Уве - Бакман Фредрик - Современная зарубежная литература
- Элеанор Олифант в полном порядке - Гейл Ханимен - Современная зарубежная литература
- Поцелуй, Карло! - Адриана Трижиани - Современная зарубежная литература
- Оружейный остров - Гош Амитав - Современная зарубежная литература
- Подземная железная дорога - Колсон Уайтхед - Современная зарубежная литература
- Найти Элизабет - Хили Эмма - Современная зарубежная литература
- Уличный кот по имени Боб. Как человек и кот обрели надежду на улицах Лондона - Боуэн Джеймс - Современная зарубежная литература
